Я дуже хочу відчувати себе дорослим, прагну визнання моєї самостійності з боку рідних і знайомих, тому намагаюся віднайти гідні шляхи здійснення своїх бажань. На шляху змужніння дуже вчасно трапився мені вислів Феофана Прокоповича про основний критерій справжньої радості. Дійсно, запорукою радісного щасливого життя є саме совість, чисте сумління.
Хіба можуть які-небудь радощі життя дарувати втіху, коли вони здобуті нечесно? Якщо й так, то, я впевнений, лише ненадовго. Недарма ж Григорій Савич Сковорода зазначав, що не боїться смерті лише «той, в кого совість, як чистий кришталь».
Чи принесли гроші, нажиті нечесно, щастя і статки героям комедій Карпенка-Карого — Пузиреві й Калитці? А чи наважиться хто-небудь із нас бодай трішки відчути той жах, який переживав майор Медвин із роману Івана Багряного, коли утіхи владою обернулися для нього страшним неспокоєм, видіннями приходу жертв його тортур?..
Своє майбутнє професійне життя я волію пов'язати ,І музикою. Можливо, через це уособлення громадянської совісності я бачу в постаті Назарія Яремчука. Він так багато встиг зробити за свої неповні сорок чотири роки. Разом і:І Володимиром Івасюком та Василем Зінкевичем надихнув на оновлене життя нашу пісенну творчість, позбавивши її сірої радянської однаковості. Поет Вадим Крищенко, на чиї слова неодноразово виконував пісні Яремчук, слушно наголошує на тому, що співак ніколи не втрачав гідності українця, не міняв її на гроші, звання та привілеї, що їм(вдавалися упокореним прислужникам. Проспівана ним надовго до проголошення незалежності пісня «Запорозькі козаки» (а для цього треба було виявити і чесноти душі, і надзвичайну мужність!) не втратила й сьогодні актуальності заклику научити нащадків «так любити волю». Назарій Яремчук, як і багато інших совісних дітей нашої Вітчизни, і своєю творчістю, і своїм життям доводить, що поняття совісті тісно пов'язане з поняттям відповідальності. І ми, його родина, сучасна «вся Україна, з глибоким корінням, з високим гіллям», мусимо цю відповідальність перебирати на себе.
Очень часто жизнь сталкивает нас с проблемами, которые решать совсем не хочется. Или с делами, которые совсем не хочется делать. Но есть парочка которые решить любую проблему.
Метод швейцарского сыра
Когда мне надо было написать курсовую работу, я не знала, за что хвататься. Тему-то я, конечно, выбрала, а вот дальше дело не шло – написание курсовой казалось мне просто невозможным. Поэтому я решила воспользоваться «методом швейцарского сыра», то есть «выгрызать куски» из сложного дела. Сначала я оформила титульный лист. Потом нашла в Интернете литературу на соответствующую тему. Потом продумала план курсовой, написала введение и пару частей, которые были наиболее мне интересны. Потом купила папку, чтобы красиво оформить работу и написала еще несколько интересных частей работы. Когда я скомпоновала полученный материал, оказалось, что написать осталось совсем немного. И именно тогда я взялась за основную скучную часть работы.
Курсовая была закончена неожиданно быстро.
Этот метод можно рекомендовать людям стремительно переключать внимание с одного дела на другое, не любящим выполнять задачи в логической последовательности. Именно для них хаотичное "откусывание" небольших подзадач может быть наиболее комфортным.