Нынешнее молодое поколение переосмысливает историю, историю последней войны — Великой Отечественной. А в сердце старшего поколения это слово — незаживающая рана. Это оборванные в самом начале мечты о будущей профессии, ожидание длинной и счастливой жизни. Это последнее пожатие руки, последний поцелуй, последний взгляд близкого, самого дорогого человека… Война ворвалась в сердце нашего народа как осколок. Затмила солнечное небо дымом пожаров, стала болью невыносимой от черных похоронок, которые тысячами приходили каждый день. Сколько крови пролито! Сколько слез выплакано! Родная земля стала сплошным пожарищем; « плакали росами травы, падали черные деревья, стон раскидывался стоголосым эхом».Война уничтожает, разрушает… Война не подвиг, не как геройство, а как проверка на человечность, просто как жизнь, пусть неимоверно тяжелая. Люди бьются за свои идеи, защищают интересы, убивая друг друга. В этой войне каждый считает, что он прав, и тот, кто мыслит по-другому, в секунду становится врагом. Человек в подобных обстоятельствах и пылинка, и персона. Человек — это то, что нельзя предсказать заранее, это изменение состояния его души, его мысли нельзя спланировать и управлять ими. Тысячи людей сквозь горнило войны, испытали ужасные мучения, но они выстояли и победили. Победили в самой тяжелой из всех войн, перенесенных до сих пор человечеством. И живы еще те люди, которые в тяжелейших боях защищали Родину. Война в их памяти всплывает самым страшным горестным воспоминанием. Но она же напоминает им о стойкости, мужестве, дружбе и верности. Многие люди эту страшную войну. Многие из них погибли, многие получили тяжелые увечья, многие уцелели в огне испытаний. Вот почему они вновь и вновь рассказывают о том, что стало не только их личной болью, но и трагедией всего поколения. Они просто не могут уйти из жизни, не предупредив людей об опасности, которую несет забвение уроков . У меня и дедушка, и прадед участвовали в этой страшной войне, для меня они герои, которые защищали нашу Родину и нас. Я расскажу о моих земляках, о героях из глубинки России.
Книжка, книга — неперіодичне друковане видання з певною кількістю сторінок у вигляді зброшурованих аркушів друкованого матеріалу; набір письмових, друкованих, ілюстрованих аркушів, скріплених з одного боку. Сторони аркуша називають сторінками.
Книжка є об’єктом вивчення книгознавства. Описом книг й інформуванням про них читачів займається бібліографія.
Як матеріал для письма в різний час використовували кору дерева, полотно, глиняні таблички, шкіру, папірус, пергамент.
Сувій був запозичений греками, які з часом перейшли з папірусу на пергамент. У Давній Греції пергаментні сувої набули поширення з V-IV ст. до н. е., у Давньому Римі — з III—II ст. до н. е.
В античні часи сувій був основною формою рукописної книги. Книга складалася з багатьох склеєних між собою аркушів папірусу. Пергаментні аркуші зшивалися у сувій.
Рукописна книга — кодекс, що містить твір художнього, релігійного, юридичного змісту, написаний вручну.
Найдавніші рукописні книги в Україні з’явились у період Київської Русі із запровадженням християнства. Ярослав Мудрий заснував при Софійському соборі скрипторій забезпечений великою бібліотекою, кваліфікованими писарями і художниками. Звідси вийшли Остромирове Євангеліє, Ізборники Святослава. Книжна справа в цей час була добре налагоджена і в Києво-Печерській лаврі. У XII-XIV.CT. важливими центрами книгописання стають монастирі Галицько-Волинського князівства.
До київського книжкового осередку належить найвидатніша пам’ятка рукописного мистецтва ранньої доби — Київський Псалтир.
Найдавніші книги переписувались уставом — високим, урочистим письмом, що передбачало пропорційність кожного знаку.
Пересопницьке Євангеліє — визначна рукописна пам’ятка староукраїнської мови Один із перших українських перекладів канонічного тексту Четвероєвангелія.
Пересопницьке Євангеліє являє собою книгу великого розміру, оправлену у дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом. Текст написано на пергаменті чорним чорнилом уставом. На кожній сторінці 20 рядків основного тексту. Циноброю виконано нумерацію глав, початкові літери глав, зауваження на полях. Євангеліє складається із 63 зошитів по 10 аркушів у кожному. Є «дробне» письмо, яким виписані всі приписки, післямови.
Ця книга вважається символом української нації.
Рукопис багато орнаментований.
Вага пам’ятки — 9 кг 300 г, розмір — 380x240 мм.
Першою друкованою книгою, вважається видання, що з’явилося у 1483 р. Автор — Юрій Дрогобич. Називалась книжка «Прогностична оцінка поточного 1483 року...», видав її Є. Зільберт тиражем близько 500 примірників. Книга містить відомості з астрономії, географії, метеорології, медицини. Надрукована вона була у Римі форматом 18,5x13 см.
Першою книгою, надрукованою в Україні механічним був «Апостол», виданий у 1574 р. у Львові І. Федоровим.
Містить традиційний церковнослов’янський переклад «Діянь і послань апостольських».
Львівський «Апостол» являє собою велику наукову й історичну цінність як первенець книгодрукування в Україні.
Надрукований на 278 аркушах по 25 рядків тексту на кожній сторінці. Тираж книги — приблизно 1000-1200 примірників.
На сьогодні збереглося близько 100 примірників видання у найбільших книгозбірнях України та інших країн.
сирітство
Объяснение: