Усе минає, а слово залишається. Кожен розуміє це по своєму. Моя думка така, всі ми розмовляємо, спілкуємось з друзями й рідними, проте іноді, лише одним чи декількома словами можна сильно образити людину. Образа з часом пройде, проте рана в серці та душі загоїться не скоро, а можливо й не загоїться ніколи. Ми можемо пробачити ту людину, проте ніколи не забудемо ті слова, які вона нам говорила. Так само буває і з гарними словами й подіями. Часто ми робимо приємне близьким і рідним самі не помічаючи цього. Буває скажемо щось приємне чи смішне і настрій одразу піднімається. Це досить важливо, адже так само як і погані слова, добрий вислів чи слово відкладається у пам'яті та робить тепліше на душі.
Найчастіше в нашому світі люди намагаються сховатися від цього почуття, тому що дуже важко бути співчутливим. Навіщо брати на себе чужі проблеми? Дійсно, легше бути егоїстом і потурати своїм власним бажанням. «А що? Він же сам винен у тому, що з ним сталося», - ми виправдовуємо свою бездіяльність. Або, проходячи повз кинутого пса, ми відвертаємося - навіщо себе засмучувати? Нещодавно я стала очевидцем того, як впала літня жінка, і ніхто з проходять повз людей, молодих, дорослих, сильних не зупинився, щоб підняти її. Невже положення безвихідно і нам нізвідки чекати до Аж ніяк! Нам до волонтери!
Сьогодні можна часто почути це слово. Ці люди просто не можуть пройти повз старої жінки з важкими сумками в руках і не до й. Вони піднімуть мяукающего на дорозі кошеня і обов'язково віддадуть його в хороші руки. Я знаю таких хлопців!
Джек Лондон написав: «Кістка, кинута собаці, не є милосердя. Милосердя - це кістка, поділена з собакою, коли ти голодний не менше її». І я цілком згодна з цим.
пачему белий екран