відповідь:
відгомін минулого. сторінки української міфології
ця культурна спадщина нашого народу сьогодні мало досліджена. а це ж було для наших пращурів віруванням, так само, як ми віримо в ісуса христа. тільки з чиєїсь легкої руки це нині назвали міфологією. це був спосіб життя наших предків, спосіб гармонійного поєднання й ототожнення себе з природою. давні українці мали свій олімп, природа для них була живою, вони вірили в її чарівну силу. крім головних божеств: сварога, дажбога, перуна, велеса, ярила, купала, вони поклонялися сонцю, місяцеві, зіркам, а також усім явищам природи: блискавці, морозу, вітру, вогню, воді тощо.
у родинному колі особливими почестями була наділена берегиня — найдавніша богиня добра й захисту людини від усякого зла. з часом берегиня стає «хатньою» богинею. вона захищає оселю, усю родину, малих дітей від хвороб, лиха, лютого звіра, смерті тощо. зображалась або вишивалась берегиня на білих рушниках, що вивішувалися над вікнами й дверима, і мала захищати домівку від чорних сил. образ берегині вишивався на одязі, вирізьблювався на віконницях, ґанку. невеликі зображення берегині з глини або міді носили на грудях. традиційне зображення берегині — символічна постать жінки із застережливо піднятими руками. її образ з 14 століття входить до українського народно-прикладного мистецтва й дійшов до наших днів. про це нагадує, зокрема, київська оранта із піднятими руками, ніби стоїть на захисті всієї землі української.
пояснення:
ответ:
роман «чорна рада» п. куліша являється видатним явищем в українській літературі, адже ніхто до цього не писав епічних творів на історичну тематику, були популярні лише вірші такого жанру. пантелеймон куліш не просто пише історичний роман, він відтворює в ньому ті проблеми, які хвилювали його самого та інших національно свідомих громадян україни. письменнику не байдужа доля рідної держави, він болісно переживає кожну історичну помилку і показує її значення для майбуття.
ми не можемо назвати український народ одним із головних героїв роману. скоріше, тут він виступає тлом подій. лише в окремі моменти народ виходить наперед, вирішує хід подій. на «чорній» раді 1663 року саме народ вирішив долю україни, обравши після смерті богдана хмельницького гетьманом івана брюховецького. зображуючи народ у цій ситуації, автор наголошує на тому, що національна гідність та свідомість людей настільки пригнічена, що їх так легко обдурити, зовсім безпідставно пообіцявши кращого життя. куліш не винить у цьому сам народ, він розуміє, що винні ти, хто протягом років принижував його, намагався повністю знищити як націю.
неможливо не звернути увагу на окремі образи людей з народу. окрему увагу є образ божого чоловіка. це кобзар, не жебрак, не , а справжній патріот, людина від бога. його не приваблює мирське життя, багатство та слава, він не вважає себе калікою. метою життя для нього є розповісти людям правду про те, що діялося і відбувається зараз на україні. не визнає божий чоловік продажності – засуджує тих кобзарів, що стали придворними співцями за об`їдки з панського столу. на мою думку, в образі божого чоловіка п. куліш показує нам совість українського народу, його сумління.
викликає цікавість і образ василя невольника. цей образ можна назвати неоднозначним. з одного боку – це колишній вправний козак, який знав грамоту, добре орієнтувався і на дніпрі, і в українських степах. з іншого – це зламана неволею особистість. василь у душі не може примиритися з тим, що йому, хороброму й відважному козаку, доводиться прислужувати та догоджати. недарма куліш дав героєві прізвище невольник. та все ж таки рабство у череваня, хай навіть воно було добровільне, доконало василя невольника. чи не хотів пантелеймон куліш показати, що буде з усм нашим народом, нащадками вільних козаків, якщо ми приймемо неволю та змиримося з нею?
народ у «чорній раді» невіддільний від образу самої україни. автор усвідомлює його силу, але й розуміє, у чому полягає слабкість
объяснение: