Пунктуаційну помилки допущено в реченні рядка: а)терен виразний символ вірної єдності і злагоди б)Ох,і жаль мені русої коси, дівоцької краси в) Здрастуй, сонце , і здрастуй,вітре! г)Ой чого не куєш , сива зозуленько?
Вона купила сім зошитів. Йому на день народження подарували дві книги. Їй виповнилося двадцять сім років. У кошику було тридцять грибів. На ялинці було вісім шишок. У неї двадцять ручок. Він приніс десять груш. Вона має шість цукерок. Моїй мамі сорок років. У мого брата є дванадсять кгиг. Твоя бабуся купила три тістечка. Тато купив сім яблук. У неї є два брати. У нього є вісімнадцять слив. Я купила десять зошитів. У моєї сестри є чотири кішки. У мене є одинадцять рибок. У нього є три собаки. Моєму татові сорок шість років. Годинник показував дванадцяту годину ранку. а что такое займенник я забыла прости...:(
Колись, коли сонце розкидало свої промінчики по землі, у садку росла гарна клумба. І була там єдина, найкрасивіша квітка-фіалка. Завжди, коли хтось проходив біля неї, усміхався. Фіалка завжди вважала, що вона своєю красотою керує усім, що біля неї- водою, сонцем, хмарами. Але, одного разу, про це дізналася вода і дуже образилася на фіалку, бо та не слухала її, що та дає їй життя і красоту. Наступного разу, сонце знову пестило землю своїми променями. Але у цей раз, коли хтось проходив біля клумби ніхто не посміхався. Фіалка вмирала. Вона не знала чому, кого біля неї нема? Глядь, сонце є, хмарки теж, немає тільки водиці. І тільки тоді фіалка зрозуміла, що робила вода для неї. Рослина звала її, звала, а вона не приходила. Квітка, вже давно розчарувавшись, почала помирати. Однак, вона почула, як з весеою пісенкою до неї прямує її подружка-вода. Як тільки вона прийшла, фіалка відчула сили, і стала буяти своєю красотою. Більше вони ніколи не розлучалися, фіалка зрозуміла, що дружба-це найголовніше. Що маючи дружбу, ти маєш все.
