Ось настала золота осінь. Сама красива і мальовнича пора року. Осінь любить жовті, червоні, оранжеві фарби, а як любить вона обсипати все золотом. Ось приходиш в березовий гай, і не можеш відвести очей, все в золоті. На берізках замість листочків висять золоті монетки, і, здається, що від одного подиху вітерця вони почнуть тут же дзвеніти.Золотом обсипає осінь і парки, особливо липи. Ідеш і радієш такій красі. І починаєш розуміти, чому поети так любили оспівувати осінь. А іноді просто слів немає, ну неможливо описати всю ту красу, яка відкривається перед тобою.Гуляєш по парку і не можеш нагулятися, так не хочеться залишати цю красу. Дуже красиво рано вранці, коли гарна погода. Золоті дерева просто сяють на тлі яскравого блакитного неба. Не можна не захоплюватися природою, немає нічого прекраснішого неї. Ах! Як здорово, просто дух захоплює від усієї цієї пишноти.Золота осінь не йди, порадуй нас ще трошки. Але, на жаль, це час дуже короткий, і ось вже через тиждень, дерева починають скидати своє вбрання. А як не хочеться розлучатися з казкою, як хочеться ще помилуватися мальовничими золотими пейзажами.
Мені дуже не подобається коли вчителька ставить мені в щоденник зауваження .А ще більше це не подобається моїй мамі . І ось цей день настав коли мені в щоденник написали зауваження . Я прийшов до дому , поїв , і почав робити уроки . Мама у мене спросила : - Ну що як справи у школі ? Все добре? На що я довго не знав як відповісти. І після великої паузи мама знову спитала: - Ну, я чекаю . Мені ще довго стояти? -і в її голосі було чути не задоволення . Я з острахом протягнув щоденник. - Ось, але я не вивен , це все Андрій , він мене смішив і пихав . Я казав йому щоб він перестав але той не хотів слухати . От вчителька і поставила мені зауваження, але я більше так не буду , чесно. - Добре, добре . На цей раз я тобі повірю , але щоб це був перший і останній раз коли у щоденніку я бачила зауваження. Більше я не сідав з Андрієм , і мені не писали зауваження.
Пе ре дос тан ньою
Объяснение: