Київ – чудове місто, красиве в будь-яку пору року. Квітуче навесні, потопаюче в зелені влітку, золоте восени, схоже на чарівну сніжну казку взимку. Я люблю Київ завжди, проте саме осінь у столиці справляє на мене незабутнє враження та навіває особливий настрій.
Я хочу описати мій улюблений куточок нашої столиці. Щоб дістатися туди,треба їхати на метро та вийти на станції Арсенальна та йти в бік парку Вічної слави вулицею Лаврською. Будинки на ній невисокі, з красивим фасадом, ліпниною. По обох боках вулиці ростуть високі старі дерева, що роняють жовте листя на тротуар прямо під ноги прохожий. Перші поверхи більшості будинків тут займають кафе, у яких так затишно сховатися від мілкого осіннього дощу та випити чашку запашної кави. Звідусіль чути музику та людські розмови. У цьому районі завжди багато людей, бо тут знаходяться багато цікавих місць – парки, будівля Верховної Ради, далі Печерська Лавра та чудовий вид на Дніпро та Лівобережжя.
Парк Вічної Слави пологими доріжками збігає до самого Дніпра. Восени він золотаво-зелений. У парку багато красивих дерев, кущів та полян, є Вічний Вогонь та стела на честь загиблих у Другій Світовій війні. Багато місцевих та туристів милуються краєвидом з верху парка. Вони роздивляються широкі мости через Дніпро – міст Метро, по якому весь час повзуть, ніби величезні гусениці, потяги метро, та знаменитий міст Патона. А на протилежному березі річки височіють цілі квартали новобудов, різного дизайну, різних кольорів. Особливо красиво це виглядає вночі, коли мости, вулиці та будинки освітлюють тисячі ліхтарів та вогні автомобілів.
Та я люблю гуляти не парком, а саме вулицею Лаврською. Вона й тиха, і жвава одночасно, і затишна, і малолюдна. Осіннім днем, коли накрапає маленький дощик, повітря свіже та вологе, жовте листя падає до ніг, немає для мене місця, гарнішого за це.
нарешті і до нашого міста прибула на білих конях зима. випав білий пухнастий сніг і закрив собою все: землю, дороги, тротуари, одягнув дерева і кущі в теплі шуби.
білі коні де пролинуть вони,
там земля у снігах голубіє
я вийшов на вулицю і не впізнав її. тільки вчора ввечері все навкруги було чорним і непривітним, а сьогодні вранці сніг так блищить на сонці, що аж очам боляче. іду вулицею і по слідах на снігу бачу: ось собака пробіг, а он пташині сліди залишились на білому снігу. калюжі замерзли, перетворившись на кришталеві озерця, в яких видно воду. тихо на вулиці, усі звуки потонули в снігу.
і куди не глянеш оком, —
біле все кругом,
де змахне зима широким
білим
моя вулиця гарна в будь-яку пору року. але взимку вона стає якоюсь загадковою і чарівною. дивишся на дерева — і вони тобі казковими новорічними ялинками, які чекають зимових свят. іноді вулицю так засипає снігом, що ми з сусі змушені рити тунелі, щоб можна було вибратися із снігового полону.
нам весело взимку, а от птахам — не дуже, тому ми піклуємось про них — підгодовуємо. на білій скатертині снігу яскраво виділяються червоні ягоди горобини. дивлюсь, як галки скльовують їх довгими дзьобами. хтось прикрасив ліхтариками найбільшу ялинку на нашій вулиці. дружно чекаємо веселих свят.
У кожного з нас є своя мрія. З самого дитинства у мене було багато мрій, але усі вони були нездійсненні( як, наприклад, полетіти у космос). Та тепер у мене залишилася одна єдина мрія, якої я дійсно хочу досягнути- до ншим людям настільки, наскільки зможу. Я починав(-ла) з самого маленького: допомагав(-ла) мамі, переводила бабусю через дорогу, у школі допомагала прибирати кабінет класній керівничці. Коли підросту, то хотіла би стати волонтером. Це дійсно дуже корисна робота, адже я зможу їздити в дитячі будинки чи в інші подібні заклади, щоб спілкуватися і допомагати людям. Я вважаю, що це саме те, чим я повинна займатися, адже таких волонтерів мало, а потребуючих дійсно багато. Тому я намагаюся завжди допомагати всім тим, чим зможу, хоч інколи це тяжко.
На мою думку, повинно бути значно більше волонтерів та навіть просто добрих людей, які не будуть байдужими до інших. Для мене такі люди, які віддаються цій справі є справжнім прикладом, і, в якійсь мірі, наставниками.
Объяснение: