Чужа мова, передана дослівно від імені того, кому вона належить, називається прямою мовою.
Слова, що вказують, кому належить пряма мова і як вона висловлена, називаються словами автора.
Пряма мова береться з обох боків у лапки.
Увага! В лапки беруться знак питання, знак оклику і три крапки. Крапка і кома виносяться за лапки. Проте, якщо є вже знак питання, знак оклику чи три крапки, то ні крапка, ні кома після них не ставиться.
1. “Мамо, — питаю, — то льони цвітуть?” А мати сміються: “То, — кажуть, — Дніпро”. — “А чого він такий синій?” — “Від неба”, — кажуть. (О. Гончар.)
2. “Який же ти мудрий!” — усміхнувся батько. Послухаю, пожурюся, у старих спитаю: “Чого, батьки, сумуєте?” (Т. Шевченко.)
Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а якщо в середині або після неї, то виділяються комою й тире і пишуться з малої букви.
Якщо слова автора розривають пряму мову на межі двох речень, то після слів автора замість коми ставиться крапка.
Якщо слова автора вживаються в середині прямої мови й умовно діляться на дві частини, причому одна частина слів автора стосується першої частини прямої мови, а друга частина слів автора — другої частини прямої мови, то після слів автора ставиться двокрапка й тире, а друга частина прямої мови пишеться з великої літери (слова автора в такому випадку можуть належати або одній особі, або різним).
Зроду, з роду-віку, з .роду в рід, якнайкраще, як-небудь , аби коли, на світанку , допобачення , увісні , де-не-де , нажаль , споконку , всеодно, щохвилини , будь- де , якось то, всетаки, доречі, в цілому , опівдні , віч-на-віч , сам-на-сам , вночі, додому , раз-.у-раз, коли не коли , навесні, по материнськи, по сусідству, помаленьку, віднині , до сьогодні, на самоті, з дня на день, наостанок, до останку, з розгону, у стократ.