Муравьи живут семьями в гнёздах, которые устраивают в почве, древесине, холмиках, под камнями; некоторые сооружаютмуравейники из мелких растительных частиц. Существуют паразитические виды, которые обитают в гнёздах других муравьёв, муравьи-«рабовладельцы», содержащие в своих гнёздах «рабов» — муравьёв других видов. Ряд видов при к обитанию в жилищах человека. Некоторые виды ценятся за регулирование численности насекомых-вредителей, другие могут считаться вредителями.
Питаются преимущественно соком растений, падью тлей и других сосущих насекомых, в период кормления личинок — преимущественно насекомыми. Есть также виды, питающиеся семенами (муравьи-жнецы) и культивируемыми грибами (муравьи-листорезы).
Распространены по всему миру, за исключением Антарктиды и некоторых удалённых островов, образуя 10—25 % земной биомассыназемных животных[2]. Успех муравьёв во многих средах обитания обусловлен их социальной организацией и изменять место обитания и использовать разнообразные ресурсы.
В мире более 12 000 видов, распространённых преимущественно в тропиках. В Палеарктике около 500 видов в 24 родах[1], в странах бывшего СССР обитает около 300 видов[1].
19 січня мы святкуємо свято Водокреща. На відміну від багатьох інших свят, що поєднали традиції народні й церковні, це суто християнське свято, воно прийшло до нас із запровадженням християнства.Християнські перекази оповідають, що коли Син Божий виходив із води, небеса розкрилися, і в цю саму мить на плече його опустився голуб. Це був Святий Дух. Звідси й пішла традиція хрещення у воді.За тиждень до свята чоловіки вирубують із річкового льоду хрест великого розміру, обливають червоною фарбою або й просто буряковим квасом. Так само з льоду вирубують престол побіч хреста. Завершують святкову композицію соснові або ялинові гілки у вигляді арки — це «царські врата».
На березі річки, знову ж таки біля льодового хреста, відбувається ще одне нетривале святкове богослужіння, потім священик занурює в річкову воду (в ополонку) хрест під спів хору «Во Йордані хрещуся тобі, Господи...». Ось тепер вода вважається освяченою, і люди набирають з ополонки у принесений із собою посуд свячену воду.
Ад рэдакцыйнай калегіі
Выхад у свет “Збору твораў” Міколы Равенскага (1886—1953) — з’ява для беларускага мастацтва неардынарная. За амаль паўтысячагадовую гісторыю айчыннага нотадрукавання гэта першы збор твораў аднаго кампазітара. Сімвалічна, што адлік гэтакіх друкаў пачынаецца з творчасці класіка беларускай музычнай культуры першай паловы ХХ стагоддзя. Міколу Равенскаму, аднаму з першых і вядомых прафесараў Беларускай дзяржаўнай кансерваторыі (цяпер Беларуская дзяржаўная акадэмія музыкі), які ў 1930-х гадах выхаваў шмат выдатных дзеячаў беларускай культуры, выпаў няпросты жыццёвы лёс. Пры канцы 1930-х гадоў яго як “нацдэма” выключылі з кансерваторыі і Саюза кампазітараў. У 1944 годзе ён быў вымушаны эміграваць. Творы аўтара ўзнёслага рэлігійнага, а па сутнасці нацыянальнага гімна “Магутны Божа” — малітвы беларускіх хрысціянаў незалежна ад канфесіі — працяглы час заставаліся невядомымі на ягонай радзіме.
Толькі з канца 1980-х гадоў творчасць Равенскага зноў увайшла ў канцэртнае жыццё краіны. Малітва “Магутны Божа” загучала ў храмах Беларусі. Харавыя, вакальныя і інструментальныя творы кампазітара пачалі выконваць найлепшыя калектывы і салісты. Выйшаў і кампакт-дыск з запісамі твораў Міколы Равенскага. Штогод у Магілёве адбываецца Міжнародны музычны фестываль “Магутны Божа”.
У 2003 годзе намаганнямі дзвюх установаў — Беларускага Інстытута Навукі і Мастацтва (Нью-Ёрк) і Міністэрства культуры Рэспублікі Беларусь праз творчы калектыў “Беларуская Капэла” (Мінск) — пачалося ажыццяўленне выдання “Збору твораў” Міколы Равенскага. Рэдакцыйная калегія свядома не называе яго “поўным”. Равенскаму двойчы ў жыцці давялося ўзнаўляць свае творы. Частка іх была канфіскаваная ў 1930-х гадах савецкімі ўладнымі структурамі, частка загінула ў 1941 годзе, у першыя дні вайны. Пошукі супрацоўнікаў “Беларускай Капэлы” ў мінскіх і лонданскіх архівах і бібліятэках за час працы над “Зборам твораў” выявілі нямала твораў кампазітара, якія не згадваюцца ні ў якіх даведніках. Асобныя экземпляры аўтографаў маглі захавацца і ў прыватных архівах. Таму мы не страчваем надзеі і верым, што не ўсё з нязнойдзенага знікла за смугою часу. Бацькаўшчына, якую Мікола Равенскі любіў болей за жыццё, аддае належнае свайму таленавітаму сыну. Збор твораў кампазітара — гэта наша даніна славутаму творцу і патрыёту Беларусі.