1. Подані російські прізвища записати українською мовою.
а) Артёмов, Архипов, Беланов, Белый, Береговой, Бессмертный, Валентинов, Васильев, Воеводин, Воинов, Воскресенский, Всеволожский, Голицын, Горбачев, Грибоедов, Жуковский, Ежов, Ёлкин, Ильин, Калашников, Королёв, Крайняя, Кривошеев;
б) Крылов, Куликов, Лебедев, Лермонтов, Маёров, Медведев, Менделеев, Мичурин, Никитин, Николаев, Новиков, Пантелеев, Пресняков, Репин, Седой, Сергеев, Силантьев, Соловьев, Субботина, Таиров, Федоров, Филимонов, Филиппов, Хрущов, Чичиков, Шишкин, Щербачёв.
2. Подані українські прізвища записати російською мовою.
а) Авдієвський, Богомолець, Вільний, Виговський, Горобець, Гринчишин, Грушевський, Гуляйвітер, Деримуха, Дибенко, Заєць, Заньковецька, Зінченко, Іваниця, Кобзар, Кравець, Крушельницька, Лисюк;
б) Лісницький, Максимович, Міхновський, Могила, Отаманюк, Очеретний, Приступа, Рудий, Рябокінь, Твердохліб, Тобілевич, Федина, Хмельницький, Червонощок, Шелест, Шептицький, Яворівський.
Людина – істота і духовна, і матеріальна. Спокус навколо багато, приборкати пристрасть іноді дуже важко. Та й іти на компроміс із власним сумлінням не просто. Що ж має в людині переважати – матеріальне чи духовне? Де та золота середина?
Я згоден з тим, що людина – істота і матеріальна, і духовна. Чи має щось переважати над іншим, тут кожен вирішує для себе. Та чому обов’язково має виникнути конфлікт між матеріальними бажаннями людини та її сумлінням? Чи нема в досягати мети, не зраджуючи духовних ідеалів? Чи насправді наш світ такий, що в ньому можна бути або багатим грошима, або внутрішньою красою? Я вважаю, що відповіді на всі ці питання мають бути негативними.
На мою думку, одна з основних задач життя людини – це віднайти внутрішню рівновагу, при якій можливим э задоволення матеріальних потреб без того, аби «втрачати душу». Духовне та матеріальне в людині має співіснувати гармонійно, так щоб розвиток одного допомагав розвиткові іншого. Буває, хтось зовсім не зацікавлений у грошах, згадаємо, наприклад, Григорія Сковороду, для якого щастя полягало у нематеріальних речах. А хтось інший любить гарні речі, хоче мати великий будинок, зручну та красиву автівку. І в цьому немає нічого поганого, якщо людина від цього щаслива. Вона розвивається, вчиться, працює заради цього. Звичайно, трапляються й «крайні випадки», наприклад, висміяні у творах «Сто тисяч» та «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, де головні герої в погоні за наживою стають просто смішними та жалюгідними.
Звичайно, коли щось стає пристрастю, воно обмежує людину, бо вона нічого, крім об’єкту своїх бажань, не помічає. У такому стані можна зіпсувати відношення з близькими та пройти повз безлічі інших цікавостей у житті. Та спокуса буває не тільки матеріального плану. Можна піти на компроміс із сумлінням і через небажання образити чи зробити боляче, страх втратити чиєсь кохання тощо. Для мене, наприклад, дивина, що монахи доводять себе до фізичного виснаження заради наближення до бога.
Отже, я вважаю, що немає однозначної відповіді на це питання, бо всі люди різні. Добре, коли людина в змозі задовольнити всі свої потреби – і духовні, і матеріальні.