Пригоди поштаря Пилипа Прокоповича
Поштар приніс повідомлення поету, постукав палицею. Пилип Прокопович почув поштаря – пошта прийшла! Пухнастого папугу послав по пошту поет. Птах приніс – поет прочитав повідомлення: «Приїжджайте, Пилипе Прокоповичу! - писав племінник, - погостюєте». Пилип Прокопович примчався першим поїздом. Привітно прийняли поета. Потім племінник попросив Пилипа Прокоповича прочитати поему перед поважною персоною. Поет прочитав пречудову поезію. Плескіт персон підбадьорив поета.
Пізніше принесли полуденок: пампушки, полуницю, пахучий пиріг, пухкі паляниці, печериці, пісочне печиво, притрушене пудрою.
Потім Пилип Прокопович пішов прогулятися парком, помилуватися природою, почути переливи пташок… Поет присів під персиком, побачив прекрасну панночку під парасолькою. Подорож парком продовжується…
Объяснение:
думаю так томущо все на одну букву
Життя - мить, та іноді ми губимось в очікуванні, не звертаючи увагу на плин часу. Найпомітніший він тоді, коли довго чекаєш, коли якийсь момент має змінити все, коли, затримавши дихання, сподіваєшся на краще... І тоді ми по-справжньому відчуваємо кожен рух стрілки годинника. Щосекунди здається, що час настав, але він маленькою змійкою оминає нас, змушуючи чекати ще. Ми залишаємось дал гати, чекати, коли ця вічність дозволить піти, коли годинник покаже правильну годину, залишаємось сам на сам з часом. Вічність, яка минає, але про яку ми забудемо потім, коли життя знову набере швидкість. Озирнемось і не помітимо ті години-вічності, поки знову не настане час очікування.