Називний сто сімдеся́т шість
Родовий ста сімдесяти́ (сімдесятьо́х) шести́ (шістьо́х)
Давальний ста сімдесяти́ (сімдесятьо́м) шести́ (шістьо́м)
Знахідний сто сімдеся́т (сімдесятьо́х) шість (шістьо́х)
Орудний ста сімдесятьма́ (сімдесятьома́) шістьма́ (шістьома́)
Місцевий на/у ста сімдесяти́ (сімдесятьо́х) шести́ (шістьо́х)
Називний три́ста со́рок дев’я́тий три́ста со́рок дев’я́та три́ста со́рок дев’я́те три́ста со́рок дев’я́ті
Родовий три́ста со́рок дев’я́того три́ста со́рок дев’я́тої три́ста со́рок дев’я́того три́ста со́рок дев’я́тих
Давальний три́ста со́рок дев’я́тому три́ста со́рок дев’я́тій три́ста со́рок дев’я́тому три́ста со́рок дев’я́тим
Знахідний три́ста со́рок дев’я́тий, три́ста со́рок дев’я́того три́ста со́рок дев’я́ту три́ста со́рок дев’я́те три́ста со́рок дев’я́ті, три́ста со́рок дев’я́тих
Орудний три́ста со́рок дев’я́тим три́ста со́рок дев’я́тою три́ста со́рок дев’я́тим три́ста со́рок дев’я́тими
Місцевий на/у три́ста со́рок дев’я́тому, три́ста со́рок дев’я́тім на/у три́ста со́рок дев’я́тій на/у три́ста со́рок дев’я́тому, три́ста со́рок дев’я́тім на/у три́ста со́рок дев’я́тих
отметь ответ лучшим )
зненацька екран погас,І в ту мить Дмитро Іванович відчув на своєму плечі чиюсь руку, Він потягнувся своєю лівою рукою,хотів скинути руку того,хто стискав йому плече,але не зміг: пальці були неначе залізні,І вся рука була важка,нещадна ворожа, він озирнувся і був шокований - це був той самий робот, про якого він щойно дивився фільм. Дмитро Іванович швижко вибіг на вулицю, і важко дихаючи. тримав вхідні двері своєї квартири і усієї сили. аби тільки той страшний робот не вирвався назовні. Але металева рука пробила двері. Дмитро Іванович з жахом біг містом, але нажаль, людей не було. робот наздагнав його, й хотів задушити, але в Дмитра Івановича було відчуття, що він кудись віддаляється від цієї скаженої залізяки. Раптом він розплющив очі і зрозумів що це був лише страшний сон, але поки він спав, фільм про робота закінчився.
"Ось і добре, нема чого жахіття на ніч дивитися" - подумав Дмитро Іванович і пішов спати.
Ну ось, все що можу, більше нічого в голову не лізе.
ответ:Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Я придивлюсь до їхнього маяння, прислухаюсь до їхнього співу, і мені теж хочеться полетіти за лебедями, тому й підіймаю руки, наче крила. І радість, і смуток, і срібний передзвін огортають та й огортають мене своїм снуванням.
Я стаю ніби меншим, а навколо більшає, росте і міниться увесь світ: і збагачене білими хмарами небо, і одноногі скрипучі журавлі, що нікуди не полетять, і полатані веселим зеленим мохом стріхи, і блакитна діброва за селом, і чорнотіла, туманцем підволохачена земля, що пробилася з-під снігу.
І цей світ тріпоче-міниться в моїх очах і віддаляє та й віддаляє лебедів. Але я не хочу, щоб вони одлітали від нас. Аби я був чародієм, то хіба не повернув би їх? Сказав би таке таємниче слово! Я замислююсь над ним, а навколо мене починає кружляти видіння казки.
Казка вкладає в мої вуста оте слово, до якого дослуховуються земля і вода, птиця в небі і саме небо.
Объяснение: