Розділові знаки дуже любили Пунктуацію. Кожен з них хотів бути її правою рукою. І засперечались якось, хто з них найважливіший.
- Я! – голосно заявив Знак Питання. – Я після речення вмощуся, схожий на гачок. Всіх вас примушу запитати, а сам ні пари з уст – мовчок. А без питань люди не можуть розмовляти.
А ось виступив знак, стрункий, мов спис, він над крапкою завис, спонукає нас до поклику, а звемо його – Знак Оклику.
- Це не ви, а я головний! Це я даю людям радість!
Знітилась маленька Крапка і шепоче про себе:
- Маленька, менша від мачини, ні з ким не стану на борню. А при читанні, коли треба, й людини мову зупиню.
Маленькі сестрички Коми переглянулись між собою.
Збентежилися Тире і Двокрапка:
- Як це без нас зможе обійтися королева Пунктуація?
Лапки посміхнулися:
- Спробуйте без нас? Ага не вдається!..
Тут у суперечку Розділових Знаків втрутився король Синтаксис….
- Як ви вважаєте, що сказав король Синтаксис? (Усі розділові знаки важливі. Людині без них не обійтися. А крім того, треба знати, коли який використовувати.)
У мене народилася донька.Зараз їй 5 рочків.
-Доню,час лягати спати!-промовила я
-Мамо,я не хочу
-Сонце сходить,то і місяць близенько-промовила я
-Мамо,а сонечко теж рано лягає спати?
-Доню,так...Воно завтра раненько встане і буде будити усіх людей своїм світлим волоссям.
-Добре,мамо.До браніч.
-До браніч,сонечко.
Вмить ці слова стали не тільки мені близькими,а й моїй доньці.Колись вона їх також згадає.