Що було б, якби я зупинив мить? Я нарешті-то став би думати, що роблю, що не так. Адже люди постійно метушаться, не ходять спокою, шукають спокою і не здобувають його. А чому? Я зараз вам розповім. От уявіть собі, у мене в руках чарівна паличка. Немає тут нічого смішного! Це правда. І я наказав їй, щоб вона зробила світ застиглим. І я бачу застиглих людей, які переходять дорогу собаку в незручній позі. Світ замір. А в очікуванні чого? Тут у мене виникає питання дуже не просте. А що таке життя? Для чого ми живемо? Заради кого чи для чого? Підлий кінець дістається кожному з нас. Ми всі помремо, і після нас нічого не залишиться. Або все що залишиться? Але що? Давайте подумаємо. Я живу, щоб у мене в майбутньому утворилася нова осередок суспільства. Щоб у старості мої діти і онуки допомагали мені. Людина живе повік. Але скільки разів ми чули про довгожителів. Вони справжні загадки природи. І ми живемо заради того, щоб побачити те майбутнє, яким ми собі його уявляємо.
Повітря, настояне на ароматах горобини й мокрого листя, приємно дурманить голову. Біліє розквітла гречка, де-не-де підсинена волошками. Безмежний степ укритий снігом спав. Коровай – обрядовий хліб, поширений серед багатьох слов’янських народів. Колос, викупаний сонцем, вклоняється мені. Через вікно в очі зазирнув клапоть неба, присипаний срібним теплом. Холодний дощ, перемішаний з мокрим снігом, заступив ясні обрії.