Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий
На щастя, у Якимовову вікні світилося світло і я постукав у двері, щоб сховатися від дощу. Будь ласка, скажіть як пройти до метро. Кажуть, життя прожити - не поле перейти. Я сьогодні, можливо, завершу свою роботу над картиною. На жаль, страшний сон не йде у мене з голови.По - перше, я воюю за свободу, а, по - друге, за благоустрій своєї держави. Олеже, я хотіла б побачити твоїх батьків на батьківських зборах.Олено Степанівно, Ви маєте сьгодні чудовий вигляд і сонячну усмішку. Орле сизокрилий, що ти бачиш з висоти свого польоту?
балансу