На серці стихають негоди, на думку не лізуть клопоти: добра надія обгортає тебе добрими думками, бажаннями.
Хочеться самому жити й любити; бажаєш кожному щастя.
І ведуть вони між собою тиху-таємну розмову: чутно тільки шелест жита, травиці.
Дощ давно вже перестав; хмари розійшлися; виплив ясний місяць, заглядав у вікна.
Дідова оселя снігом прикрита; мороз малі віконця позамуровував; двері замело, забило.
Там люди сновигають; там чоловіки бідкаються своїм убожеством та лютими морозами; там молодиці сваряться через тин.
Дощу не було, — тільки десь сонце заховалося, небо сірими хмарами обмазалось.
Кругом неї обсипано було квітками, натрушено травою; повна фартушина того польового добра розстилалась на колінах.
Одначе робота ця забрала не всі її думки: дівчина стиха співала.
Після того — не пізнати Чіпки: з лиця спала давня туга, очима не виглядав смуток; став він веселіший, привітніший; іноді можна було й пісню почути від його.
З жінкою Грицько жив мирно, люб'язно: ні лайки, ні сварки не чула їх простора, весела хата.
Незабаром прийшов приказ розходитись: бариня з дороги спочивати хочуть!
Позносили й супротивні хатки, насадили перед двором високих та тонких тополь.
Ціле чорне подвір'я каретами, колясами та повозками заставлено; під каретами, позасвічувавши ліхтарі, грають кучери у хвильки, у трилисника, або в джгута; у стайні хрумають коні смачне степове сіно.
Під ногами страховища двигтіла земля, дикі заводи реву розлягались по околиці.
Там стара мати заливається гіркими сльозами, обнімаючи бриту голову синову; тут молода молодиця з дитиною на руках голосить на весь майдан.
От і старі діди посхиляли голови; от брати розмовляють, понурившись.
Хати були великі, просторі, тільки темні та чорні; по стінах цвіла пліснявка; патьоки збігали додолу.
Максим постарів; постаріла й Явдоха — краса її спала, помарніла, одцвіла.
Максим бажав дочку виростити в багатстві та розкоші; бажала й Явдоха того самого.
(П.Мирний. Хіба ревуть воли, як ясла повні).
я незнаю який ответ
Объяснение: