Мені б дуже хотілось мати летючий корабель, який можна керувати силою думки. І мати на ньому команду вірних друзів,які б своїми здібностями змогли допомагати. Ми б відвідали усі дитячі будинки в Україні, і ті,хто вміє шити,в'язати і майструвати, пошили б гарний одяг, ляльки і м'які іграшки, зв'язали теплі шарфи,шапки. зробили б гарні качелі і новенькі дерев'яні меблі. Ті друзі, які знають казки і цікаві історії, розповідали б їх тим діткам,щоб в них було цікавіше життя.Я б хотів(хотіла) там знайти ще багато-багато друзів і ми б разом допомагали дітям усього світу.
Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий
