Запиши речення, поставивши розділові знаки, підкресли головні
члени речення в них ( підмет і присудок)
1. Вже полетіли у вирій пташки вітер осінній листя зрива .
2. Дощ накрапає і бродять тумани біля ріки .
3. Зашепотіли збуджені листочки заметушилась у траві комашня .
4. Вовк линяє але він вдачі не міняє .
5. Життя не має ціни але воля дорожча за життя.

👇

Ответ:

papstik

02.04.2022

1.Вже полетіли у вирій пташки, вітер осінній листя зрива( Підмет : пташки, присудок: полетіли; в другій частині: підмет: вітер, присудок: зрива)

2.Дощ накрапає, і бродять тумани біля річки( підмет: дощ, присудок: накрапає; в другій частині: підмет: тумани, присудок: бродять)

3.Зашепотіли збудженні листочки, заметушилась у траві комашня( підмет : листочки, присудок: зашепотіли, підмет: комашня, присудок: заметушились)

4.Вовк линяє, але він вдачі не міняє.( підмет: вовк, присудок: линяє, підмет: він, присудок: не міняє)

5.Життя не має ціни, але воля дорожча за життя( підмет: життя, присудок: не має, підмет: воля)

4,5(80 оценок)

Открыть все ответы

Ответ:

katenok1706

02.04.2022

Чому мене навчила Поліанна

Мені дуже сподобалася Поліанна - головна героїня роману "Поліанна" американської письменниці Елеонор Портер. Поліанна - дуже добра і весела дівчинка. ЇЇ життя було нелегким, але вона з усмішкою на обличчі подолала усі труднощі. Поліанна багато чому навчила мене.

Вона навчила мене бути оптимісткою, цінувати все, що в мене є, усюди знаходити привід для радості. Я захоплююся її вмінням сприймати труднощі, що випали на її долю, з оптимізмом і долати їх. А ще вона навчила мене безкорисливо допомагати людям. На прикладі Поліанни видно, що добру і щиру людину усі люблять. Тому, прочитавши книгу, я стала добрішою і щирішою. Я намагаюся допомагати іншим та більше посміхатися.

4,4(70 оценок)

Ответ:

Hope4736457456

02.04.2022

За рік закінчується моє шкільне життя, і настає час вирішувати, ким бути, яку професію обрати. Якось ми з татом розмовляли на цю тему. "От що я скажу тобі, доню. Важливо не те, ким станеш, а якою людиною ти будеш, — зауважив він. — Звичайно, професію собі треба обирати таку, щоб до душі була, щоб тобі хотілося щодня йти на роботу, щоб у роботі розкрилися всі твої таланти. Але ким би ти не працювала, важливо — я так вважаю — як ти ставитимешся до роботи, працюватимеш на совість, чи так, аби заробити щонайбільше грошей. Та й зі співробітниками треба навчитися спілкуватися, щоб тебе люди поважали, відчули в тобі порядну людину. Та ти ще із мамою про це поговори".
Час спливає швидко, хоч-не-хоч, а визначатися треба.
— Може, мені також стати медиком, як і ти? — вирішила я порадитися з мамою.
Мама моя працює медсестрою у спеціалізованому будинку малюка. Це такий дитячий заклад, де перебувають хворі малюки, котрих з якихось причин залишили батьки. Про свою роботу вона чомусь майже нічого не розповідає. "Робота, як робота, нелегка", — невизначено відповідає вона.
— Медиком, кажеш, — перепитала мене мама, — а чужий біль зможеш терпіти? І водночас не стати черствою, співчувати людям?
— Не знаю, — сторопіла я.
— Із хворими спілкуватись — невелика радість, якщо не мати чуйного серця, що будь-якої миті готове відгукнутися на людський біль.
Такі слова я чула від неї вперше. А вона розмовляла зі мною, як із дорослою, серйозно і відверто. Якось пильно подивившись на мене, наче над чимось роздумувала, вона сказала:
— Добре. Хочеш спробувати стати медиком — я тобі до Домовлюся з головним лікарем, влаштую тебе на літніх канікулах у наш будинок малюка нянею. Місяць пропрацюєш, витримаєш — бути тобі медиком. А ні — обирай іншу професію.
— Здорово! — зраділа я.
— Май на увазі — робота у нас нелегка, — зауважила вона.
Закінчивши 10-й клас, я вирішила спробувати попрацювати у будинку малюка. Спочатку мама влаштувала мені своєрідну екскурсію: показала групи, познайомила з працівниками, дітьми. Побачивши мене, старші дітки кидалися до мене з вигуком "Мамо! Мамо!"
Я розгубилася, але мама мені пояснила, що так вони зустрічають майже кожну незнайому людину.
Нарешті ми зайшли у групу, де саме працювала мама — тут були дуже хворі дітки.
Тепер я зрозуміла, чому вона уникала розмов про свою роботу. Весь день до кінця зміни ми працювали з мамою удвох. Вона показувала мені, як годувати дітей, купати їх, вкладати спати. Кожна дитина мала свій режим харчування, сну, прийому ліків. Спочатку мені було навіть страшно підходити до деяких дітей. І тут мені на до прийшла мама:
— Ти не бійся, доню, вони такі ж самі діти, як і інші, тільки дещо особливі. Тяжка доля їм випала. Часто це діти, чиї батьки хворі на алкоголізм чи наркоманію. Лікарі борються за їхнє життя, прагнуть якомога до м.
І тут в мені наче щось надломилось. Я сіла і розплакалась.
— Мамо, а навіщо лікарі борються за їхнє життя? Щоб подовжити їхні муки? Кому вони потрібні, ці каліки, якщо навіть рідні батьки від них відмовилися?
— Доню, не ми даємо їм життя, не нам його й забирати. Чи можемо ми спокійно гати, як дитина помирає? Ці діти потрібні тим, хто працює з ними, і ще багатьом іншим, хто чимось їм допомагає. Вони потрібні нам для того, щоб ми залишалися людьми. А ще ми потрібні одне одному, щоб навчитися любити — у найвищому розумінні цього слова. Не тільки ми, а й ці діти також мають навчитися любити.
Я здивовано поглянула на маму.
— Так, так. І навчитися цього вони можуть, лише відчувши на собі любов інших людей.
Знаєте, від того дня я наче подорослішала. 1 поглянула на світ зовсім іншими очима. Я все-таки пропрацювала місяць у будинку малюка. З часом я стала спокійніше реагувати на те, що бачила, прикипіла серцем до тих діточок, у мене навіть з'явилися свої улюбленці. Тепер я впевнена — я хочу стати лікарем і робитиму все, аби моя мрія здійснилася.
Писала сама. Поставили 12б

4,5(31 оценок)

Это интересно:

Здоровье

04.03.2023

Как правильно накладывать повязку на вывихнутое плечо: подробный обзор и инструкция...

Образование-и-коммуникации

16.09.2020

Как перестать жалеть о своих решениях?...

Кулинария-и-гостеприимство

02.08.2022

Как приготовить рисовое молоко: рецепт и преимущества...

Кулинария-и-гостеприимство