Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий
Р.в.Дев'ятсот вісімдесят сьомого
Д.в.Дев'ятсот вісімдесят сьомому
Зн.в.Дев'ятсот вісімдесят сьомий(сьомого)
Ор.в.Дев'ятсот вісімдесят сьомого
М.в.На дев'ятсот вісімдесят сьомому
2) Н.в. шістсот п'ятдесят чотири
Р.в. шістсот п'ятдесяти чотири
Д.в. шестистам п'ятдесяти чотири
З.в. шістсот,шестисот п'ятдесятьох чотири
О.в. шестмистами п'ятдесятьма чотири
М.в. на шестистах п'ятдесяти чотири
3) Н.в. триста двадцять одна
Р.в. трьохсот двадцяти одного
Д.в. трьомстам двадцяти одному
З.в. триста двадцять одна
О.в. трьомастами двадцятьма одним
М.в. про трьохстах двадцяти одному