"Коли рак на горі свисне»«Коли рак на горі свисне»- так говорять, маючи на увазі: «невідомо коли»; «у невизначеному майбутньому часі», «ніколи». Приказка означає неможливість здійснення чого-небудь. Творці цієї приказки були впевнені, що раки, що живуть на річковому дні, не покинуть середовища свого існування, не з'являться на суші і вже тим більше не засвистять.
Приказка застосовується в тих частих випадках, коли всім абсолютно очевидно, що будь-яке розглядається в розмові подія не може відбутися швидко або взагалі ніколи не може статися, навіть теоретично.
ответ: Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!
— «Сон» /«Гори мої високії…»/; VІ-ХІІ 1847, Орська фортеця[1]
Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, заплаче серденько!
— «Тарасова ніч»; 6.XI 1838; С.-Петербург
[…] Зажурилась Україна — така її доля!
— «Тарасова ніч»; 6.XI 1838, С.-Петербург
Гомоніла Україна, довго гомоніла, довго-довго кров степами текла-червоніла...
— «Гайдамаки»; 1839-1841, С.-Петербург
Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають.
— «І мертвим, і живим…»; 14.XII 1845, В’юнище
Любітеся, брати мої, Украйну любіте, і за неї, безталанну, Господа моліте.
— «Згадайте, братія моя…»; 1849-1850, Оренбург
Молися, сину, за Вкраїну його замучили колись...
— «Мені однаково, чи буду…»; 17.ІV-19.V 1847, С.-Петербург
О Господи! Дай мені хоч глянуть на народ отой убитий, на тую Украйну!
— «Заросли шляхи тернами…»; І-ІV 1849, Раїм
Холоне серце, як згадаю, що не в Україні поховають, що не в Украйні буду жить, людей і Господа любить.
— «В неволі тяжко, хоча й волі…»; 19-30.V 1847, С.-Петербург
[…] Я всю мізерію оддав моїй Україні-небозі…
— «Буває, в неволі іноді згадаю…»; І-ІV 1850, Оренбург
Для чого я на світ родився, свою Україну любив?
— «Чернець»; VІ-ХІІ 1847, Орська фортеця
Свою Україну любіть. Любіть її… Во время люте. В останню, тяжкую минуту за неї Господа моліть.
— «Чи ми ще зійдемося знову?..»; 19-30.V 1847, С.-Петербург
Объяснение: