Мій дім-моя фортеця. Цим небагатослівним висловлюванням ми маємо на увазі, величезний сенс. Коли ти в малому віці, ти не бажаєш жити за законами сім’ї. Але, подорослішавши, ти розумієш, що ці закони потрібні.
Це правила твоєї фортеці, твоєї родини, твого будинку. У кожній родині мають місце існування ті чи інші закони, свої традиції. Ти ростеш, виховувати у своїй родині, біля своїх батьків, брата, сестри, з їх до ти отримуєш нове світосприйняття, по-новому сприймаєш все, що відбувається. Бачиш першу мамину посмішку, посмішку щастя.
У сім’ї, ти, любиш і ненавидиш, ненавидиш і любиш. Коли стаєш підлітком починаєш не любити, старшого брата і сестру. Минає півроку, і все знову по-старому. Ти знову їх любиш і скрізь і завжди з ними.
Потім років через 7-8 ти йдеш зі свого будинку, летиш з гнізда, де ти виріс. І, здається, ти радий цьому. Але проходить рік, другий і все ж тебе знову тягне в той старенький будиночок, до батьків.
Де ти жив до цього і де ти виріс, але змінити вже нічого не можна. Сім’я-це святе. У цьому будинку ти виріс, зробив перші кроки, сказав перше слово. І ти повинен і зобов’язаний, любити і поважати свою сім’ю, батьків. Так як саме їм ти зобов’язаний своїм життям.
Твій дім-це твоя фортеця і ти повинен його захищати
"В праці, тільки в праці справжнє щастя" Старовинна мудрість говорить, що людина - творець свого щастя. З цим, мабуть, треба погодитись, тому що справжнє щастя - це передусім вміння прекрасно любити життя і людей. Щастя - це горде відчуття своєї вагомості в суспільстві, але, мабуть, чи не найважливіше - це вміння віддавати вся свої сили, своє душевне тепло, полум'я свого серця служінню людям. І саме така самовідданість, народжена високим гуманізмом, і робить людину щасливою. І все ж таки, де криється коріння справжнього щастя? Відповідь може бути одна: в праці.
У свій час великий педагог А. С. Макаренко правильно говорив про важливість трудового виховання. Згадати хоча б його "безнадійних вихованців, які вже встигли побувати "на дні" суспільного життя. Здавалось, ніхто і ніщо не спроможний очистити їхні душі від бруду. Але благородні вчинки і безкорислива праця дала змогу радісно забриніти струнам у їхніх душах, повернути їх у русло чесного життя. Саме праця забезпечила їм щастя повноцінного життя.
Відомі всі висловлювання Олександра Довженка: "Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді". І ця глибока думка переконливо розкрита автором у його безсмертній "Поемі про море", де показано красу людини в праці. Глибоко філософськими словами закінчується цей твір: "Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті".
Такий фінал твору, на мій погляд, глибоко символічний: він вказує на ті проблеми, які стоять перед молодим поколінням.
Звеличити, збагатити людину, зробити її життя справді повноцінним і багатогранним може лише всесильна любов до інших людей. Такі високогуманні погляди і поривання здатна дарувати людині творча праця.
Цей неперевершений героїзм, цю нездоланну силу і красу творчої праці нашого народу оспівано в кращих творах української літератури. Мимоволі згадуються невмирущі слова з поезії Павла Тичини:
Усмішка в народу розцвітає. Кожен каже: й я свій труд несу! Відбудова! - труд переростає у красу.
У цих нібито й простих словах криється глибокий філософський зміст. І дійсно, тільки в процесі чесної безкорисливої праці людина по-справжньому здатна зрозуміти красу життя, велич людського існування. Лише тоді вона зможе повністю оцінити все те прогресивне, що створило людство в ході свого розвитку ввійти в чарівний світ прекрасного, збагативши свою душу неоціненним скарбом. А з іншого боку, саме це усвідомлення своєї повноцінності, збагаченості робить людську працю творчою і чимось наближає до мистецтва.
Але я гадаю, що будь-яка праця буде приносити людям користь, якщо людина обирає ту галузь праці, до якої вона більш за все здібна і яка здається більш корисною, а також таку, щоб її труд приносив якомога вагоміші результати. Для цього людині потрібні розум і знання.
Саме ця думка, доведена самим життям, оригінально зазвучала в поетичній творчості М. Рильського (збірка "Троянди і виноград"). Автор впевнено говорить:
У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне.
Улюбленій справі людина віддає всі сили, всю енергію, всі знання, ця справа буде виконуватися краще, віддача, як говорять, буде більшою.
Отже, так і тільки таке життя можна назвати прекрасним. І лише в беззавітному служінні людству, в невтомній творчій праці кожний із нас зможе знайти справжнє людське щастя.
Це правила твоєї фортеці, твоєї родини, твого будинку. У кожній родині мають місце існування ті чи інші закони, свої традиції. Ти ростеш, виховувати у своїй родині, біля своїх батьків, брата, сестри, з їх до ти отримуєш нове світосприйняття, по-новому сприймаєш все, що відбувається. Бачиш першу мамину посмішку, посмішку щастя.
У сім’ї, ти, любиш і ненавидиш, ненавидиш і любиш. Коли стаєш підлітком починаєш не любити, старшого брата і сестру. Минає півроку, і все знову по-старому. Ти знову їх любиш і скрізь і завжди з ними.
Потім років через 7-8 ти йдеш зі свого будинку, летиш з гнізда, де ти виріс. І, здається, ти радий цьому. Але проходить рік, другий і все ж тебе знову тягне в той старенький будиночок, до батьків.
Де ти жив до цього і де ти виріс, але змінити вже нічого не можна. Сім’я-це святе. У цьому будинку ти виріс, зробив перші кроки, сказав перше слово. І ти повинен і зобов’язаний, любити і поважати свою сім’ю, батьків. Так як саме їм ти зобов’язаний своїм життям.
Твій дім-це твоя фортеця і ти повинен його захищати