Колись-то на Заході України жив сумний лісовик Дехто. Він володів усіма мовами, які тільки були, і знав усі таємниці світу. А ще мав грубезну книжку із залізними застібками на палітурках. Книжка лежала у нього в покоях, прикута до ніжки стола, а стіл був міцно прибитий до підлоги. Перш ніж читати книжку, Дехто одмикав її залізним ключем, якого завжди носив із собою.
От якось лісовиків друг - веселий хлопчик Хтось, якому було заборонено навіть підходити до книжки, влучив мить та й прокрався в покої, коли Дехто пішов із дому. Бачить хлопчик: у кутку стоїть дзеркало, та не просте — в ньому видно геть усе, що робиться на світі. Була тут і чарівна мушля. Прикладеш до неї вухо — і чуєш, що тільки заманеться.
Та даремне учень вдивлявся в дзеркало — у ньому лиш хмари табунами пливли і дим клубочився. Даремне прислухався й до мушлі — в ній тільки шуміло щось та хлюпало, ніби морські хвилі.
Глянув Хтось на стіл — о радість! Лежить лісовика книжка незамкнена. Розгорнув її хлопчик і, водячи пальцем, прочитав уголос один рядок. І щойно він це зробив, як перед ним з'явилася веселий і усміхнений ангел. Це була радість лісовика, яку він ще давним-давно заховав і став сумним.
Недалеко Хтось почув стук і зрозумів, що це повертається Дехто додому. Злякався. Хотів заховати Радість, але не встиг.
Коли лісовик побачив це, то сказав :"Навіщо? Тепер ми всі потрапимо у світ чарівності"
Так і сталося. Вони назавжди поринули в світ повний любові і доброти. Ось і казочці кінець, а хто слухав - молодець.
Хортиця — кровна братаниця Дніпра. Скільки несе свої води Дніпро-Славутич, стільки й височить посеред його розлогого плину закучугурений крислатими дубами кам’яний острів, що, немов гігантський старезний вітрильник, тихо пливе у вічність, Хортиця в сльотаву днину — сувора і хмурна, за сонячної погоди — велична і чарівна.
Острів — справжнє буйство ландшафту. Утворюючи його, природа довго не роздумувала — нагромадила бескиддя гранітних скель, залила низинні місця водою, кинула деінде віхті зелені — і вийшло диво. Мальовнича краса острова збереглася і до наших днів.
Хортиця — свідок подій сивої давнини. На крутих берегах острова зупинялися вої київських князів Олега, Ігоря, Святослава, Володимира. Пізніше тут таборилася Запорозька Січ, майоріли козацькі корогви. Під одним із дубів козаки писали політичний вердикт — лист турецькому султанові.
Объяснение: