1) г
2)а
3)г
4)а
5)б
6)б
7) 1.в 2.а 3,д 4.б
8) 1.г 2.в 3.а 4.д
власне висловлювання
" Мрію я словами відмикати людське серце...Цю скарбницю мрій"
Так словами ми спілкуємося. По-перше, їх дуже багато. До кожного слова наша уява малює його значення. Ніякі звуки не можуть замінити усього багатства слів. По-друге, кожне відкриття можна описати словесно новими словами, збагатити мову. Мова дає змогу читати книги, пізнавати світ. По-третє, як душевно мелодію можуть прикрасити слова. Багато чарівних пісень просто не існувало би без мови.
Мова – це велике досягнення людства. Тому треба знати її.
Цитатна характеристика Федька, Толік "Федько-халамидник", Винниченко
Цитатна характеристика Федька, Толік "Федько-халамидник", Винниченко Володимир
Цитатна характеристика героя Федька з оповідання "Федько-халамидник", Володимир Винниченко:
Непосидючий - «спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці»
Сильний - «перший по силі на всю вулицю; враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде»
Відкритий - «міг би підійти тихенько так, щоб не почув би ніхто, але він того не любив»
Впертий - «не плаче, не проситься, не обіцяє, що більше не буде; насупиться і мовчить»
Стійкий - «камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь»
Правдолюб - «якби схотів, то міг би одбрехатися, але брехати він не любить»
Непримиренний до зрадництва - «не любить товаришів видавати»
Цитатна характеристика Толіка:
Шанобливий до батька - «якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битись поліз би»
Тендітний - «чистенький, ніжний, з щічками, як проскура»
Богобоязливий - «тихенько хреститься й блідніє»
Зарозумілий - «терпіти не міг, як йому говорить «Толька», наче він йому товариш; кричати на вулиці не личить благородним дітям»
Брехливий - «неправда! Я не хотів іти на річку, а вони мене потягнули! А він пхнув мене на кригу…Я не винен»
Байдужий до горя інших - «коли труна сховалась за рогом вулиці й не було вже нікого видно, він перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком»
Підступний - «чижика він сказав віддати йому, бо він його виграв»
Але Марія Іванівна думала інакше. В зошиті все було неохайне, а коли вчителька бралась читати, то через її похмурість пробивався сміх. За всю вчительську кар'єру Марія Іванівна не бачила такого абсурду. Вона сказала Максиму прочитати його роботу, а той не дуже й читати ії хотів. На обличчях однокласників з'являлася посмішка, а хлопця пробирав сором. Марія Іванівна, побачивши мішки під очима хлопця, пожартувала: "Ну що, Максиме, догрався?"
Объяснение: