Наша українська мова , схожа на вінок із квітів, що увібрали в себе усі кольори веселки. У ньому переплелися і велична історія нації, і волелюбне прагнення до щасливого майбуття, і лірична духовність, і патріотична незламність, і біль втрат, і зоряність злетів. Життя і серце нації відбилося у нашій мові, яка за красою своєю ми знана однією з найбагатших, наймилозвучніших у світі. Тому не дивно, що Василь Голобородько, поет гармонії та взаєморозуміння, порівняв українську мову з Піснею, уклавши глибинний філософський зміст у це порівняння. Нас навіть на дивує, що «пісня» у поета — поняття власне, яке моє писатися з великої літери. «Пісня» у вірші Голобородька— це життя, історія, відбита у душі кожного українця. Саме тому ми «пісенними словами // і побратимами // у товаристві розмовляємо» — словами, народженими величчю національної історії, багатовіковим шляхом випробувань. Цей шлях навчив наш народ зброєю слова промовляти до недругів, виховав мудрість мовчання, коли слова — не потрібні, бо говорить душа:
...тож хай знають вороги, якими словами на самоті мовчимо.
їх неважко почути, бо «кожне слово // нашої мови // записане у Літописі». І знову нас вражає, мов відкриття, поетове узагальнення-символ: «Літопис» — як сива історія, де слова вже мовчать, але надихають на Пісню сьогодення. Так і злилися у вірші В. Голобородька «Наша мова» слова Пісні зі словами Літопису, щоб короткими рядками розкрити неосяжну і безцінну роль рідної мови в житті кожної людини.
Але переможницею стала дружина бідняка Марина. Пізніше ми запитали її, як їй це вдалося, і вона розповіла: "Я не принесла ні вишитого рушника, ні мережив, хоча все це прекрасно вміла робити. Я лиш привела свого п'ятирічного сина Петруся, а Петрусь приніс жайворонка, якого він сам вирізав з дерева. Доклав Петрусь жайворонка до губ - заспівала, защебетала пташка, як жива. Всі стояли на площі, не ворухнувшись, всіх зачарувала пісня, і раптом у блакитному неба заспівав справжній, живий жайворонок, залучений співом з землі."Той, хто творить розумного і доброго чоловіка, - найвправніший майстер", - таким було рішення старійшин". Ось і все." - засміялась щирим сміхом Марина.
Тому не дивно, що Василь Голобородько, поет гармонії та взаєморозуміння, порівняв українську мову з Піснею, уклавши глибинний філософський зміст у це порівняння. Нас навіть на дивує, що «пісня» у поета — поняття власне, яке моє писатися з великої літери. «Пісня» у вірші Голобородька— це життя, історія, відбита у душі кожного українця. Саме тому ми «пісенними словами // і побратимами // у товаристві розмовляємо» — словами, народженими величчю національної історії, багатовіковим шляхом випробувань.
Цей шлях навчив наш народ зброєю слова промовляти до недругів, виховав мудрість мовчання, коли слова — не потрібні, бо говорить душа:
...тож хай знають вороги,
якими словами
на самоті мовчимо.
їх неважко почути, бо «кожне слово // нашої мови // записане у Літописі». І знову нас вражає, мов відкриття, поетове узагальнення-символ: «Літопис» — як сива історія, де слова вже мовчать, але надихають на Пісню сьогодення. Так і злилися у вірші В. Голобородька «Наша мова» слова Пісні зі словами Літопису, щоб короткими рядками розкрити неосяжну і безцінну роль рідної мови в житті кожної людини.