Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними. Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже ла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.
Я вихована людина. Мене матуся з дитинства вчила поваги до дорослих. У транспорті я завжди поступаюсь місцем людям похилого віку, а також вагітним і людям з обмеженнями. Коли я чогось хочу, то обов'язково кажу "будь ласка". Ще я полюбляю до своїм батькам. Одного разу, мій татусь захотів зробити матусі подарунок, а самому йому би не впоратись, тому я запропонував свою до Через декілька днів галявина з чудовим водограєм була готова і татусь мені подякував. Після чого я пішов гуляти та побачив, як на дитячому майданчику зав'язалася бійка. Битися ні в якому випадку не можно, треба все вирішувати словами. Я з іншими хлопцями до розв'язати ту бійку. А ти вихована дитина?
