– Маріє Михайлівно, добрий день!
– Добридень, Наталочко!
– Маріє Михайлівно, а яку пісню ми будемо сьогодні розучувати?
– Будете співати хором українську народну пісню “Ой ходила дівчина бережком”.
– А можна мені поки що слова пісні повчити, ще ж не всі хористи зібралися?
– Звичайно, візьми відразу аркуш з текстом.
– Яка ж мелодійна пісенька: “Ой ходила дівчина бережком, заганяла селезня батіжком…”!
– Слова так і просяться, щоб їх заспівали, так?
– Так, Маріє Михайлівно. А які ніжні, красиві вирази: “дударику”, “горенько та печаль”….
– Недарма, кажуть, Наталочко, що українська мова співуча та солов’їна.
– А які веселі рими: “Була а мене дівчина Орися, тоді в мене сі кучері вилися! Була в мене дівчина Варвара, то вона мені сі кучері порвала!”. Ха-ха, так йому й треба!
Я хочу спробувати це проспівати!
– Ну от зараз зберуться всі хористи, так і заспіваєте весело цю пісню!
Чи кожен із нас є особистістю? Чи особистісне ядро є обов’язковою складовою особистості? Чи здатна особистість здійснювати масовий вплив на інших? – ТАК.
Не варто ототожнювати особистість із індивідуальністю, бо особистість є вищою, тобто надіндивідуальною. Кожен із нас народжується особистістю, лише ВИБІР (навіть щохвилинний) може спричинити або деградацію, яка призводить до втрати особистості, або певну досконалість (тобто досконалість життя для конкретної особистості). Цей вибір – вчинки, в яких людина заявляє про себе, вирізняючись як особистість серед інших, або, в яких вона нівелює себе не з фізичної, проте з духовної сторони. Я = особистість. Ми можемо й не помітити, як втратимо це Я, але тоді ми перестанемо усвідомлювати свою унікальність, свої вади й переваги. Думаю, аби особистісна досконалість на зайшла в глухий кут, то треба інколи вдаватись до стану рефлексії: досить поглянути на себе збоку, пізнати самого себе, реально оцінювати, а не переоцінювати.
Особистісне ядро людини – це стержень, із якого все починається й завершується, тобто він поєднує в собі внутрішній світ людини й її поведінку ззовні: містить все й генерує те «все» в діяльності; в стержні зосереджене вольове начало. На мою думку, особистісне ядро – це добро і зло (а вже ми самі обираємо між цими двома поняттями), виховання (близьких та суспільства) й самовиховання, синтез волі, свободи, розуму.
Вплив. Вважаю, що особистість здатна як і здійснювати масовий вплив на інших, нав’язуючи, або, підштовхуючи їх до спільного знаменника – якоїсь своєї ідеї, так і ніколи не розвинутися повноцінно: здеградувати повністю чи зупинитись на певному етапі розвитку. Якщо все ж одна особистість в змозі бути рушієм глобальних переворотів, то чи не варто прагнути розвивати своє власне Я?