Щоб осмислити етюд І. НечуяЛевицького «Ніч над Дніп-
ром», його треба прочитати не один раз. Бо це фактично трип-
тих*, складники якого рівні за обсягом, однаково насичені та-
кими густими епічними словесними мазками, що вимагають
від читача неабиякої асоціативнообразної уяви, поєднання
сприйманої форми, кольорів, їх відтінків, динаміки, гармо-
нійного співвідношення. Сприймання таких словесних малюн-
ків орієнтоване на вміння утримувати в уяві цілісну картину.
Крім того, оповідач спирається на європейську міфопоетику*,
активізуючи у свідомості читача додаткову фонову інформа-
цію. Через те оповіданняпейзаж Нечуя репрезентує україн-
ську прозу другої половини XIX ст. у світовому контексті як
інтелектуальну, як прозу не лише про сільський та пролетар-
ський побут, про сільських «батюшок та матушок», новітню
інтелігенцію, а й про європейську Україну.
Усім відомо, що НечуйЛевицький був майстром слово-
писання мальовничих краєвидів Надросся, де він народився
і зріс. Але й Дніпро, Дністер, Чорне море, безмежні степи,
бессарабські села, Карпатські гори, чудові панорами Києва,
гарячі південні барви Одеси й Кишинева привертають увагу
художника слова. Пейзажам присвячено й окремі його нари-
си, етюди («Вечір на Владимирській горі», «Ніч на Дніпрі»«Шевченківська могила» та ін.). «Великий майстер зору» —
так називав його І. Франко.
Загалом пейзажний мотив «ніч над Дніпром» був уже ві-
домий в українській літературі (романтичний зачин у Шев-
ченковій баладі «Причинна») та живописі (А. Куїнджі «Ніч
на Дніпрі», С. Костенко «Вечір над Дніпром»). У кожного із
цих творів свій настрій, своя палітра. Індивідуально-автор-
ське поетичне сприймання виявилося й у словесному малюн-
ку Дніпра, створеному І. Нечуєм-Левицьким в унісон* підне-
сеному настрою, натхненному психологічному стану ліричного
героя — зустрічі з приятелями, дружньої подорожі по Дніпрі
до Вишгорода й назад.
Як це й природно для пейзажотворення, у словесно-
му етюді Нечуя наскрізною є колористика. Саме зміни назв
кольорів, їхніх відтінків і означують часово-просторову ди-
наміку «вечір — ніч — ранок». Основні акценти художника
слова — на стані неба, сонця, місяця, дніпровської води, лісу,
прибережної рослинності.
журналіст: добрий день, миколо павлович! дуже вдячна за те, що ви згодились дати невеличке інтерв’ю. я не буду торкатися вашої політичної кар’єри та професійної діяльності, а запропоную лише декілька запитань, відповіді на які дуже цікавлять ваших, микола павлович, прихильників. тож, перше питання: які міста, зокрема, в нашій країні вам найбільше подобаються?
м. п.: як-то кажуть: «там, де я ще не був». місто, яке мені подобається з самого дитинства – це київ. а ще мені подобаються невеличкі українські міста, перебуваючи в яких я отримую душевний покій та дійсно відпочиваю.
журналіст: яку кухню любите?
м. п.: звісно, рідну, українську! особливо борщ та вареники з вишнями.
журналіст: хто ж, на вашу думку, кращий кухар – чоловік чи жінка?
м. п.: це вже доведено часом, що чоловік. бо перетворити приготування їжі на мистецтво може лише чоловік. за винятком сім’ї. але для щоденного приготування їжі – це все ж таки жінка. лише жінки, за що ми їм дякуємо, готові витримати усю цю буденність. це ж можна з голоду померти, якщо чоловік буде готувати! спробуйте самі… (микола павлович сміється).
журналіст: вас, миколо павлович, називають епатажною особистістю. а який ви з друзями, зокрема у сім’ї?
м. п.: я не вважаю себе епатажною людиною. та, на мій жаль, я ніколи не був і романтиком. квіти дружині не часто дарую, та іноді намагаюсь зробити якусь приємну романтичну несподіванку.
журналіст: чи збігаються ваші з дружиною погляди на виховання сина?
м. п.: повністю збігаються. але моя участь у цьому важливому процесі мізерна через брак часу. уявляєте, він іноді може видати таке, що диву даєшся, наприклад, «не порушуйте мої конституційні права! ».
журналіст: що вам подобається, а що не подобається в людях?
м. п.: найбільше мені не подобається чванство. коли людина некомпетентна, немудра, або ще гірше – зовсім тупа – це найбільше мені не подобається. причому це не тільки неприйняття моральне і психічне, а навіть фізичне. але я ненавиджу цих людей без жодної агресії ззовні.
журналіст: яка література вам подобається?
м. п.: найбільш усього – класичні українські і російські літературні твори та поезії.
журналіст: скількома мовами ви розмовляєте?
м. п.: українською, російською, польською, інколи ійською. італійську мову, на відміну від ійської, знаю набагато краще, але користуюсь нею дуже рідко.
журналіст: а яка музика грає у вас в машині?
м. п.: ві перевагу сучасній легкій естрадній музиці та класичним творам, знову ж, у сучасній обробці. така музика не відволікає від дороги.
журналіст: а як ви вирішуєте життєві труднощі?
м. п.: частіш усього залишаюся один на один з собою. це дурниці, коли кажуть – розкажи, поділися, зніми тягар і тобі полегшає. мені від цього не стає легше. я дивлюся телевізор, слухаю музику або перевагу повному абстрагуванню. і рішення приходить само собою.
журналіст: які у вас, миколо павлович, плани на найближче майбутнє?
м. п.: великих планів не має, а маленькі ви побачите самі, бо я завжди на виду.
журналіст: дуже вам дякую за цю цікаву розмову. успіхів вам і до побачення.
м. п.: і вам і і до побачення!