Шпаргалка від мого сина для семикласників
Коли дивишся на запорожця на картині Монастирського, то перш за все починаєш пригадувати, чи бачив ти таких людей у житті: він здається небагатослівним і дуже незвичної зовнішності. Найбільше увага затримується на бритій голові і оселедцю. А потім вже помічаєш і пишні вуса, і козацьку шаблю, на яку оперся запорожець.
Невідомо, чи він високого зросту, але мені здається, що він мав би бути приблизно 180 см. Бачу, що він має широкі плечі і міцні руки.
В одязі вояк дуже акуратний. Біла сорочка виразно відтіняє жупан і хутровий кунтуш. Тут дуже майстерно художник використав поєднання чорного і червоного – кольорів прапору Запорізької Січі, кольорів прапору сучасної ОУН-УПА.
Я не знаю його думок, але вираз вольового обличчя показує: про що б він не думав у цю хвилину, зображену на картині, - ці думки про минуле і майбутнє України. Може, саме у ці хвилини він згадує свою дружину, яку залишив у своєму рідному селі? Може, пригадує свою останню зустріч з батьком, який перед походом давав йому настанови про товариські звичаї на Січі? А, може, перед очима стоїть його рідний син, який сьогодні був у першому своєму бою, і тепер запорожець розмірковує, чи достатньо войовничого козака він виростив? А, може, чоловік, як у молитві, зупинився, щоб подякувати Богові за прожитий день?
Брови зведені так, ніби він хоче у кожного глядача спитати: «Чи пам’ятаєш ти про своїх предків? Про те, як ми боролись за нашу волю? Чи вірний ти своїй державі?» Коли дивишся на нього, то хочеться стати струнко і сказати: «Героям слава!»
Я погоджуюсь із думкою, що зміни - це найцікавіше у житті. Адже якби ми не розвивались, не прогресували - не було б таким захоплюючим наше буття.
Зміни не завжди бувають у кращу сторону, але у всьому потрібно шукати позитив. Розглянемо приклад героїні однойменного твору Е. Портер, Поліанни. У ранньому віці, втративши батьків, вона потрапила до дитячого будинку. Згодом, її під опіку взяла тітка. Життя Поліанни не було легким, але, попри все, вона кожне випробування долала з усмішкою на вустах, і сприймала його як цікаву пригоду.
Наближення змін може нас лякати. Але не треба боятись - і все буде добре. Так сталось і в моєму житті. Подаючи документи в Малу академію, я сумнівалась: чи мені це справді потрібно. Моя невпевненість зникла після першого ж заняття. Мені було цікаво вивчати психологію, писати свою першу наукову роботу. Після року навчання, я була впевнена, що не помилилась у виборі майбутньої професії. У Літній школі МАНу я знайшла те,чого давно шукала - спілкування з тими, хто мене розуміє, справжніх друзів, досвід.
У висновку хочу сказати, що не треба боятись щось змінювати у своєму житті. Так, не все нове- добре. Але, якщо ти не можеш змінити ситуацію - зміни ставлення до неї. І тоді світ не буде здаватись таким сірим, а навпаки - стане цікавим і яскравим. Кожне випробування треба сприймати зі спортивним азартом, адже, що не вбиває, то робить нас сильнішими. Отже, ніколи не зупиняйтесь, розвивайтесь і радійте всім змінам у житті.
Знайти справжнього друга - це вдача. Я дуже щасливий, що у мене є такий товарищ. Його звуть Олег.
Я дуже пишаюся своїм товаришем. Олег - неабияка особистість: він багато знає, добре вчиться, грає на гитарі і займається Дзюдо. Він - добра людина, дуже любить тварин. А ще він дуже наполегливий і, якщо поставив собі ціль, неодмінно її досягне.
Рік тому Олег попросив батьків завести собаку, бо він дуже любить собак. Йому відмовили, бо, мовляв, він не зможе або не зуміє піклуватися про тварину як слід, а вони зайняті. Тоді Олег попросив у батьків дозволу у вільний час допомагати у притулку для собак, і йому дозволили. Однак поставили умову: мати гарні оцінки. Мій товариш встигав добре вчитися, знаходив час на спорт та гітару, а решту вільного часу проводив у притулку. Кормив песиків, убирав у їхніх вольєрах, купав, стриг, допомагав ветеринару. І фотографував, а фото публіковав у соціальній мережі, щоб до знайти собакам нових господарів.
Через півроку на Олега чекала винагорода: батьки зрозуміли, що він - відповідальна людина, і дозволили йому вибрати собаку будь-якої породи у пітомнику. Але Олег сказав, що хоче взяти собаку зі "свого" притулку. Тепер у нього є Кінг-Конг - здоровенний кудлатий пес добрішої душі.Так мій товариш на власному прикладі довів, що у нього добре серце і велика сила волі, і тому я ним дуже пишаюся.