Минулими вихідними завітала у гості до подруги. Щойно переступила поріг, як її чотирирічна донечка Соломійка вилізла мені на руки і з захопленням вигукнула: “А в нас є гойдалки!”. Я не зовсім зрозуміла, про що йдеться, здивовано подивилася на Соломійчину маму.
«Ти вчасно зайшла, - каже вона, - у нас свято – на нашому подвір’ї з’явився дитячий майданчик! Ось уже майже тиждень ми приходимо додому лише щоб поїсти. Такий майданчик: і з гойдалками, і з гірками, і з «лазалками», і навіть тенісний стіл є!».
Щиро порадівши за свою товаришку та інших молодих мамусь, яким тепер буде де гуляти зі своїми дітками, вирішила використати цю тему для написання матеріалу в газету.
Юрій Наконечний, начальник міського управління молоді, сім’ї і спорту, якого я попросила розказати про ситуацію з дитячими майданчиками в місті, розповів: “Вже до 15 грудня 57 дворів отримають нові дитячі ігрові майданчики. У Галицькому районі їх буде встановлено 2, у Франківському – 14, у Шевченківському – 13, у Личаківському та Залізничному - по 7, а в Сихівському – 14. Попри кризові явища в економіці, місто виділило 2,5 мільйона гривень для організації безпечного і цікавого дозвілля для маленьких львів’ян”.
Попрохала в пана Наконечного перелік адрес, де “виростають” нові майданчики, і пішла на “оглядини”. Уявіть собі моє здивування, коли за вказаною адресою побачила щось дуже схоже на майданчик, однак без основного предмета обожнювання дітей – гойдалок. Із землі стирчали лише металеві каркаси.
“Ви, мабуть, вирішили, що це недоукомплектування майданчиків?”, – питанням на питання відповіла мені представник ТзОВ “Центр дитячого та спортивного обладнання” Тетяна Нестор. “Є певна технологія встановлення ігрового майданчика. Обладнання бетонується, і протягом 3-4 тижнів воно повинно бути зафіксоване й не мати жодних навантажень. Лише потім можна довішувати гойдалки та інші підвісні елементи. Якщо ж цих норм не дотриматися і відразу повішати усі гойдалки, то таке обладнання довго не послужить”, - провела “лікбез” пані Тетяна.
Тож треба ще трішечки почекати, і ваші дітлахи теж зможуть вигукнути: “У нашому дворі з’явився майданчик!”.
Привіт! поліна, слухай ти модешь мені відповісти на одне питання, мені просто потрібно для газети.привіт, добре, давай, але тільки на якусь тему-тема "як не спізнюватися" ти відповіси? -так, звичайно це я повинна свою думку сказати? -так, як ти думаєш-я думаю, щоб не спізнюватися треба собі помітити де-небудь, що буде дуже важлива зустріч (якщо ти йдеш в перший раз на роботу, влаштовуватися), також якщо погано з пам'яттю і забуваєш дивитися на час, і не хочеш опаздать наприклад: в школу можна поставити будильник, через скільки він продзвенить, щоб встигнути одягнутися, вийті.ето моя думка, налеюсь тобі ! -так, і! ти мені дуже сильно ! большое -немає за що
Укиєві на площі перед софійським собором – гірка із сірих гранітних брил, на якій напис: «богдан хмельницький. 1888». на вершині гірки – бронзовий кінь, раптово зупинений вершником у момент стрімкого руху. навіть у житті не часто помітиш таку мить. – здибленого розпашілого скакуна. а тут усе в бронзі до найменших деталей. і так правдиво, що ніби чуєш іржання коня, удар копит об камінь, окрик вершника. ця скульптура, здається, завжди стояла на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали богдана й очолюване ним козацьке військо після перемоги під пилявцями. однак народжувався монумент у муках і непорозуміннях. автор шедевра — видатний скульптор xix століття, білорус за походженням, михайло микешин. на запрошення вчених — ініціаторів спорудження монумента, він прибув з петербурга й почав працювати над проектом, враховуючи побажання знавців української старовини. історик володимир антонович знайомив мике-шина з різними портретами богдана хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. кінь мав бути саме такий, на якому їздив хмельницький: витривалий, маневрений, безвідмовний у битві і відданий своєму господареві. за розпорядженням козачого генерала коней приводили для моделювання в майстерню скульптора. проект був схвалений київським ініціативним комітетом, але уряд відмовився не тільки покрити заплановані витрати, а й виділити з державної казни бронзу на монумент. та ніщо не могло зупинити микешина й ініціаторів цієї патріотичної справи. спорудження пам’ятника богданові хмельницькому стало всенародною справою. у січні 1870 року розпочали добровільний збір коштів. жертвували найбідніші — селяни, ремісники, солдати, робітники, службовці. але зібраних коштів було замало. задля зменшення витрат скульптор відмовився від ідних композицій на постаменті. бронзу одержали з переробленого металобрухту, який діставали з великими труднощами. та влада постійно ставила перепони: микешина виселили з будинку, за доносами наклали арешт на майно. але і в таких складних умовах митець продовжував самовіддано працювати. через три роки скульптуру нарешті відлили. це був довершений мистецький твір. скульптору в таких скрутних умовах не лише його талант, а й наполегливість та сила волі. він черпав натхнення не з нагород і титулів, а з власного переконання в необхідності розпочатої справи. встановлення пам’ятника розтягнулося на вісім років. були проблеми з його перевезенням з петербурга до києва, збереженням, пошуком місця встановлення. і все ж настав довгоочікуваний день. на софійській площі віднині височів пам’ятник богданові хмельницькому. не запросили на відкриття тільки його творця михайла микешина: так чиновники поквиталися зі славетним митцем.
Минулими вихідними завітала у гості до подруги. Щойно переступила поріг, як її чотирирічна донечка Соломійка вилізла мені на руки і з захопленням вигукнула: “А в нас є гойдалки!”. Я не зовсім зрозуміла, про що йдеться, здивовано подивилася на Соломійчину маму.
«Ти вчасно зайшла, - каже вона, - у нас свято – на нашому подвір’ї з’явився дитячий майданчик! Ось уже майже тиждень ми приходимо додому лише щоб поїсти. Такий майданчик: і з гойдалками, і з гірками, і з «лазалками», і навіть тенісний стіл є!».
Щиро порадівши за свою товаришку та інших молодих мамусь, яким тепер буде де гуляти зі своїми дітками, вирішила використати цю тему для написання матеріалу в газету.
Юрій Наконечний, начальник міського управління молоді, сім’ї і спорту, якого я попросила розказати про ситуацію з дитячими майданчиками в місті, розповів: “Вже до 15 грудня 57 дворів отримають нові дитячі ігрові майданчики. У Галицькому районі їх буде встановлено 2, у Франківському – 14, у Шевченківському – 13, у Личаківському та Залізничному - по 7, а в Сихівському – 14. Попри кризові явища в економіці, місто виділило 2,5 мільйона гривень для організації безпечного і цікавого дозвілля для маленьких львів’ян”.
Попрохала в пана Наконечного перелік адрес, де “виростають” нові майданчики, і пішла на “оглядини”. Уявіть собі моє здивування, коли за вказаною адресою побачила щось дуже схоже на майданчик, однак без основного предмета обожнювання дітей – гойдалок. Із землі стирчали лише металеві каркаси.
“Ви, мабуть, вирішили, що це недоукомплектування майданчиків?”, – питанням на питання відповіла мені представник ТзОВ “Центр дитячого та спортивного обладнання” Тетяна Нестор. “Є певна технологія встановлення ігрового майданчика. Обладнання бетонується, і протягом 3-4 тижнів воно повинно бути зафіксоване й не мати жодних навантажень. Лише потім можна довішувати гойдалки та інші підвісні елементи. Якщо ж цих норм не дотриматися і відразу повішати усі гойдалки, то таке обладнання довго не послужить”, - провела “лікбез” пані Тетяна.
Тож треба ще трішечки почекати, і ваші дітлахи теж зможуть вигукнути: “У нашому дворі з’явився майданчик!”.