План к тексту Секрет недовір’я Дельфін на ймення Нептун був непоступливим і неспокійним. Але ж і красенем вважався на рідкість. Тіло лискуче, граційне, зі спини чорне, боки та живіт мармурово-білі з лазуровим полиском. Спроби порозумітися з цим триметровим «крихіткою» закінчувалися для людей невдачею. Білобочка не підпускав жодного миротворця. Штовхався, люто бив хвостовим плавником по воді, клацав зубами в обличчя. Міг і поранити.
Тільки лагідне слово Галини мало над ним силу, заспокоювало. Дельфін швидко робився чемним і розумів дівчину з напівжесту. Виносив опущені на дно предмети, передавав пакети рибалкам на велику відстань. Коли Галя спускалась у вольєр, грайливо плавав довкола, лагідно торкався плавниками, возив на спині, довго не відпускав на сушу.
Загадка? Хіба для необізнаного. Ще маленькою Галя довго не вміла говорити, майже до чотирьох років. Її шпиталем став дельфінарій, а цілителем – дельфін Нептун. Час ігор здружив обох. Поступово мала пацієнтка почала вимовляти слова, стала повноцінною дитиною. Згодом їхні шляхи розійшлися, але, як виявилося, не назавжди.
Якось Галя прочитала в газеті про дельфіна, що мало не загинув через людську необережність. Серце підказало: це він. Колишня товаришка прийшла на до З тих пір Нептун підпускає до себе тільки рятівницю. Чи довірятиме він ще іншим людям?
Письменник розповідає про двох хлопців – Федька-халамидника, сина бідного робітника друкарні, і Толю, дитину з багатої сім’ї.
Федько-паливода був людиною чесною, ніколи не брехав, але любив бійки, заважав хлопцям спокійно гратися, робив чимало шкоди сусідам. Проте він був справжнім другом, не ховався за спини інших і цим заслужив повагу серед однолітків: «Не любить також Федько й товаришів видавати».
Толя – син хазяїна будинку. «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував».
Аж ось одного ранку хлопці вирішили піти подивитися, як іде крига по ріці. Толю ніхто не за він напросився йти сам. На березі було багато людей, і Федько на очах у всіх по крижинах перебрався з одного берега на інший. Толя вирішив, що і він так зможе, взяв палицю і пішов на кригу. Але коли з ним трапилася біда і Федько допоміг йому, то «він, як стріла, вилетів на берег». Опинившись у безпеці, цей делікатний хлопчик навіть не подав своєму рятівникові палицю. Він злякався, що може опинитися у воді.
Інші хлопці були не байдужими до чужого нещастя, кинулися до Федька і простягнули йому палицю.
Коли розбишакуватий рятівник, весь синій від холоду, мокрий, стояв на березі, йому не дали змоги сказати правду.
А Толя, захищаючи себе від покарання, підло звалив усю вину на Федька і навіть забув подякувати за те, що той врятував його від смерті.
Вчинок Федька, безперечно, благородний. Він врятував хлопця не тільки від смерті, але й від батьківського покарання.
Толя показав свою підлість, боягузливість і брехливість. Бо навіть коли Федько помер від запалення легенів, він обдурив його матір і забрав чижика. Толю не зупинило ні горе батьків, ні те, що Федька більше нема. Він був черствою і байдужою до людського нещастя людиною. Толина поведінка викликала у мене обурення. Як міг він спокійно гратися із пташкою в ту саму мить, коли на цвинтарі ховали тіло того, хто врятував його нікчемне життя?! Ані жалості, ні смутку, ні докорів сумління він не відчував.
У народі про таких людей, як Толя, кажуть, що «лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка». Мені здається, що велике щастя мати поряд себе такого друга, яким був Федько. Такі хлопці ніколи не зрадять, на них можна завжди покластися.