стан і становище, у якому перебуває наше суспільство, не можуть задовольняти ні викладачів, ні учнів, ні студентську молодь. саме доконечною потребою змін на краще викликана широка освітня реформа і загальноосвітньої середньої школи, і вищих навчальних закладів. основна мета реформування освіти бачиться в мобілізації інтелектуального потенціалу україни, активного залучення інтелектуальної молоді до роботи щодо виведення країни з кризи – не тільки до інноваційної економіки, а й до самодостатнього людино центристського суспільства.
тобто маємо досягти такого соціального стану суспільства, у якому найвищою цінністю є людина, і то кожна. тому вартість інтелектуальної праці зростає. і зростатиме далі, бо тільки розумна праця, праця інтелектуальна в сучасному світі здатна прискорювати розвиток країни. соціально-економічний прогрес, передові технології, висока духовна і матеріальна культура, результативна наука, добробут громадян – усе залежить від творчої інтелектуальної діяльності громадян. праця людини, що пізнала смак інтелектуальної творчості, далеко продуктивніша, ніж того, хто не має такої спокуси, бо розум, знання – це найбільша сила, найміцніша влада і найвища посада.інтелектуалізм нації – це колективний розум її представників втілений у мовісутність інтелектуальної праці полягає в напруженні розумових зусиль, у проникненні в складності й суперечності, деталі й тонкощі явищ та процесів, подій і фактів. інтелектуальна діяльність – це, власне, не тільки подолання опору матеріалу пізнання, а й опору душі та власного мислення, суспільних стереотипів і соціальної байдужості, матеріальної скрути й моральної та розумової інертності.інтелектуалізм нації – це колективний розум її представників, обізнаність у найскладніших наукових, соціальних, морально-етичних проблемах, це рівень духовного розвитку народу, опертий на міцний грунт національної свідомості, громадянської належності до єдиної держави.для цього й середня школа, і вищі навчальні заклади повинні готувати не пасивних спостерігачів, маргіналів, що осторонь очікують добрих умов та великих див, а активних, творчих, високоосвічених і висококультурних діяльних інтелектуалів, здатних і собі знайти місце в житті, і про країну подбати.
Як у нашій родині святкують Різдво (українознавча змістова лінія)
Україна здавна вирізнялася силою віри у Бога і масштабністю релігійних святкувань.
Ще з дитинства пам'ятаю солодкий дух Різдвяних свят. Якось старий сусід розповів, що час народження приблизно п'ять тисяч років від створення світу. Тоді на небі засяяла нова зірка, яка і сповістила людству про народження Христа.
Різдво Христове православною церквою святкується сьомого січня. В Україні це свято набуло суто родинного характеру. У такий морозний святковий вечір люди намагаються збиратися усією родиною лід одним дахом. Наша родина збирається в бабусиній хаті, де пахне піччю та зеленою ялинкою, свіжим хлібом і кутьою. Цього вечора усі забувають про якісь непорозуміння і сутички, вибачають один одному неповагу і кривду. Уся родина активно готується до ушановування такої визначної події.
Мені Здається треба написати рідна мова потім вклеїти якісь фото на уроці рідної мови та потім вкелеїти ось це:
РІДНА МОВА
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
Як ту мову нам забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила.
У тій мові нам співали,
Нам казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.
От тому плекайте, діти,
Рідну свою мову,
Вчіться складно говорити
Своїм рідним словом.
а потім:
Рідна мова — мова, яку виробили рідні по крові покоління, саме цю мову людина в нормальних соціальних умовах вивчає найперше. Незнання рідної мови не виключає її існування і не означає автоматичного привласнення цього означення засвоєній чужій мові[1]. Вивчення мови відбувається у дитинстві у природний б в умовах опіки над малим дитям. Як правило — це родинні умови. Рідна мова — одне з найважливіших понять соціолінгвістики та етнології, яке нині набуло міждисциплінарного статусу. Існують різні, часом суперечливі трактування терміну «рідна мова»[2]. Загалом, виділяють три концепції: етнічна мова, перша мова та мова, засвоєна в дитинстві.