Відповідальність — це поняття конституційне, громадянське, карне, але найголовніше — моральне. Як моральне поняття відповідальність близька до поняття совісті. А моральний закон... він не на папері, а всередині нас.
Діапазон відповідальності людини дуже великий: від «за тих, кого приручив», до «нині ми відповідальні за країну, за народ, за усіх на світі». Відповідальна людина ніколи не зробить аморальних вчинків. Найвища відповідальність у «годину гірку» завжди була характерною рисою нашого народу.
Теоретично всі розуміють: з дитинства треба виховувати відповідальність за те, що під силу дитині. Кожному школяру пояснюють, що треба відповідати за свої вчинки, відповідально підходити до навчання, друзів. Батьки вчать нас відповідати за молодших у родині, відповідально ставитися до своїх обов'язків вдома. У літературі маса прикладів того, що буває, якщо людина безвідповідально поводиться стосовно родини, друзів, роботи. Здавалося б, усе це повинно виключити безвідповідальні дії з життя людини. Але... Через чиюсь безвідповідальність вибухнув Чорнобиль, а відповідальні люди кинулися в смертельний вогонь заради нашого порятунку. Хтось безвідповідальний закрив службу за льодовиками — у результаті катастрофа в Північній Осетії, загибель людей, у числі яких — улюблений усіма артист і режисер Сергій Бодров-молодший. Спрямована безвідповідальною рукою навчальна ракета збила літак. Трагічні результати безвідповідального ставлення до справи — це, мабуть, найстрашніше, тому що може привести до загибелі ні в чому не винних людей.
А от безвідповідальні обіцянки політиків, чиновників, громадських діячів руйнують віру у владу, у справедливість, у можливість жити за встановленими законами. Наші передвиборні кампанії дають нам сотні прикладів того, як голосні обіцянки, клятвені запевняння зависають у повітрі, залишаються порожніми словами. Тільки один приклад: свою рідну вулицю я бачив чистою і освітленою тільки місяць перед останніми виборами. Мої батьки пішли голосувати по такій вулиці. А через два дні вона знову занурилася в темряву, вітер розносив по всій вулиці сміття, без попередження відключили на цілий день воду... Може, того, хто обіцяв нам порядок, не обрали? Так всі ж кандидати обіцяли тільки гарне. Когось же все-таки обрали! Де ж його обіцянки? Я вважаю, що зараз ще той час, коли до влади, обманюючи обіцянками, за які потім не відповідають, рвуться з корисливими цілями. Інакше таку безвідповідальність пояснити не можна. Але я оптиміст: таке становище, може, і довгострокове, але все-таки тимчасове.
Усі ми, хто живе на цій землі, несемо відповідальність. За що? За те, щоб у світі тріумфували добро і справедливість. Перед ким? Перед усіма, хто поруч. Той, хто уміє відповідати за близьких, зуміє бути відповідальним і в масштабах держави. Відповідальна за щось людина відповідає насамперед перед своєю совістю. Немає вищого і справедливішого судді. Перед людиною з розвинутим почуттям відповідальності завжди стоїть питання: «Якщо не я, то хто?» І вирішує вона його відповідно до своєї совісті.
Незабутні дні літа... Дні, прогріті золотим сонцем, овіяні легеньким вітерцем, зволожені теплими дощиками. Дні зеленої трави, солодких фруктів і яскравих квітів. Літо — найпрекрасніша пора року, час відпочинку й подорожей. Влітку чудово і на морі, і в горах, і в затишному селі. Навіть велике промислове місто перетворюється на казковий мегаполіс, коли прокидається під фантастичними сонячними променями.
Цей літній ранок я зустріла у Слов'яногірську. У кімнаті, залитій світлом сонця, було затишно й спокійно. Але що це за дивні звуки ледь долинають до мене? Та це ж срібний передзвін дзвонів Святогірського монастиря чується мені.
На вулиці тепло. Сосни оточують мене, усе повітря наповнене ароматом живиці. Високо над головою між сосновими гілками я бачу блакитне небо і сяюче сонце. Під ногами в мене пісок, голки й шишки. А ось галявина, куди майже не проникають сонячні промені. На зеленому килимі трави можна побачити яскраво-червоні ягідки полуниці. Я сідаю на траву, притискаючись спиною до стовбура дерева, і намагаюся розгледіти між густими верхівками лісу шматочок неба або промінчик сонця.
Вийшовши з лісу, бачу захоплююче видовище: «... горить-тремтить ріка, як музика». Сіверський Донець! Я вперше зустрічаю ранок на березі ріки. Сонце золотить води Дінця, в яких відображається білий монастир. Сяють хрести, а дзвони вітають срібними голосами чудовий літній ранок, який обіцяє стати чудовим літнім днем.
Я теж вітаю цей ранок, милуючись прекрасним краєвидом. Я люблю літо, люблю сонце, людей, які разом зі мною зустрічають новий день.