Людина дуже любить природу і практично не може без неї жити. У цьому немає нічого дивного, якщо не забувати про те, що сама людина є невід’ємною частиною природи. Відповідно, лише перебуваючи на природі, вона може в повній мірі з нею з’єднатися, обмінятися з нею енергією і відчути приплив сил. У кожної людини є місце, яке вона вважає своїм улюбленим куточком природи. Звичайно, винятком з цього правила я не є. У мене точно так само є певне природне місце, де я відчуваю себе найкраще, і де, на мою думку, природа проявляється найкращим чином.
Особисто для мене улюбленим куточком природи є невеликий сад поруч із моїм будинком. Я встиг полюбити цей садок ще будучи зовсім дитиною. Справа в тому, що вже з самого раннього віку я почав виходити на вулицю поруч зі своїм будинком, трохи прогулюватися, знайомитися з околицями. Одного разу, таким чином, я опинився і в цьому саду. І обов’язково варто зазначити, що мені там надзвичайно сподобалося. Там можна як прогулюватися, так і просто посидіти, тому що там є лавочки. Природа там втілена в наявності різноманітних рослин і дерев. Там можна спокійно посидіти і за ними по гати.
Але цей природний куточок став для мене найулюбленішим не лише із цієї причини. Ще однією вагомою причиною для цього є те, що з ним пов’язано безліч надзвичайно приємних спогадів. Я познайомився в ньому з деякими з моїх друзів, провів разом з ними там велику кількість цікавих і захоплюючих годин разом. У зв’язку з цим у полюбив цей дивовижний природний куточок ще більше, ніж коли-небудь раніше. Хочеться вірити в те, що у мене буде залишатися можливість якомога більше бувати в цих місцях протягом усього життя. В той же час не можна виключати того, що коли-небудь я залишу рідне місто. Думається, що в такому разі я зможу відшукати інший природний куточок в тому місці, де мені належить жити. Я вже дуже звикся з природою, з цієї причини навряд чи коли-небудь зможу відмовитися від прогулянок та іншого виду відвідувань природи.
Текст 1. Найда
З кущів бузини долинало тоненьке скімлення. Катря розгорнула віття. Тут лежав собака. Його очі дивились благально і жалісно. Собака покірно дивився на дитячу руку, і коли долоня торкнулась неширокого плоского лоба, заскімлив.
Катря стала на коліна, простягнула руки попід собакою. Напружившись, вона таки відірвала його від землі. Вибравшись із своєю незручною й важкою ношею на дорогу, Катря рушила до ветлікаря.
Ветеринар заглянув собаці в пащу, вивернув повіки, оглянув лапи й живіт. Його міцні пальці побігали по холці, по спині, обнишпорили круп, обмацали груди.
- Не скажений, ні… Тільки покусали його, ось рана й ось. Екзема його доймає. Мабуть, поганому хазяїнові до рук потрапив. І не прогулював, і в бруді тримав, і харчував неправильно.
Лікар узяв ножиці, вистриг кілька латок на спині. Уражені хворобою місця акуратно протер ваткою, вмоченою в марганцевокислий калій. Маззю, що пахла спиртом і риб’ячим жиром, він змастив вистрижені ділянки шкіри.
Лікар заходився лікувати рани від укусів. Обидві рани й довкола них помастив розчином йоду, згори присипав білим стрептоцидом. Далі почав стерильним бинтом замотувати й шию, й груди. Собака не чинив спротиву, блимаючи сухим червоним поглядом хворобливих очей.
- Зрозуміла, як надається перша медична до Як людині. Хіба собаці не так само болить, як тобі чи мені? Хіба в нього немає серця? Оклигає твій собака. Тільки доглядати треба. Ось візьми ліки, візьми мазь.
З великого дерев’яного ящика Катря змайструвала для Найди житло. Вистелила соломою, кинула всякого дрантя. Дірки позатикала ганчір’ям, позабивала клоччям.
Найда вповз у свою хатинку. На вході показались передні лапи, на них лягла клиноподібна голова. Коричневі очі позирали з непередаваною тихою вдячністю. (За Є.Гуцалом, 245 сл.)