Правильна відповідь:
Крім запорожчан, набилося, звичайно, багато і місцевих (Я.Баш) → відокремлений додаток,
І знов на горах я, овіяних вітрами. (Олександр Олесь.) → відокремлене означення.,
Отут, край берега крутого, сумує іноді козак. (Л.Глібов.) → відокремлений уточнюючий член речення.,
Пограбувавши золоті хороми, вітри в гаях ділили бариші. (Л.Костенко.) → відокремлена обставина.
1. Пограбувавши золоті хороми, вітри в гаях ділили бариші. (Л.Костенко.)
2. Отут, край берега крутого, сумує іноді козак. (Л.Глібов.)
3. Крім запорожчан, набилося, звичайно, багато і місцевих (Я.Баш)
4. І знов на горах я, овіяних вітрами. (Олександр Олесь.)
Объяснение:
100% правильно
Люди народжені для щастя! Не для болю, втрат та страждань, а саме для щастя.
І всі ми, без сумніву, хочемо бути щасливими. Щоправда, у кожного своє розуміння щастя: для когось це рідні люди, хтось щасливий, бо має улюблену роботу чи заробляє багато грошей, когось щасливими роблять розваги з друзями. Також є люди, які стають щасливими, знайшовши Бога.
Як на мене, їхнє щастя є найміцнішим, бо одного дня ми можемо втратити славу, гроші, друзів чи навіть рідних, а Бога ми не втратимо ніколи.
Однак дуже часто буває, що люди, які люблять та слухають Господа, не відчувають радості від свого життя. Обставини складаються настільки несприятливо, що це краде у нас душевний мир та гармонію. Ми миримося з тим, що немає для нас щастя на землі, а одні лише випробування. Що головне, ми кажемо, що це така Божа воля і Він хоче, щоб ми терпляче ходили з сумними обличчями, нічому не радіючи. Але чи справді це так? Чи справді наш люблячий Батько хоче, щоб ми були нещасними та приреченими на неприємності? Невже Ісус, який віддав своє життя на хресті для нашого порятунку, запланував для нас сіре безрадісне життя, яке часто є тягарем?
Нам слід подумати над цим, прислухатися до свого серця, в якому живе Бог, та зрозуміти, що Він занадто сильно нас любить, щоб не бажати нам щастя. Будь-яка людина, люблячи когось, бажає йому тільки найкращого, то чому ми сумніваємося, що наш Отець хоче, аби ми раділи.
Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ.
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.
У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.