Гроші в усі часи відігравали велику роль у соціальному житті. Але люди ставляться до них по-різному. Для когось гроші – це щастя, а для декого – засіб існування. Напевно немає таких людей, яким би не потрібні були гроші. Справді, бо для чого ж тоді люди працюють? Звичайно, щоб заробляти гроші. А для чого ж вони їм потрібні? Мабуть, щоб задовольняти свої потреби, але потреби людей різноманітні і водночас безмежні. Та яку б користь гроші не приносили людству, вони все одно породжують зло, жадібність і егоїзм. А деякі люди взагалі йдуть на злочин заради грошей. Я вважаю, що людині потрібні гроші для того, щоб прожити повноцінне життя. Але треба пам’ятати, що не можна бути жадібним до грошей.
Його охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка, він не міг іти далі: неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч дороги громадилися вершини, які здавалися стрімкими й неприступними. Їх оточували непрохідні хащі, яруги, стрімчаки й бескиди… І все ж він зійшов з дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем. А були й такі, що заздрили й зневажали сміливця. Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! А йому йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання, участь у боях, робота в газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим. А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три слова: — Хочу стати режисером!
-Привіт, Аня!
-Привіт Аріна!Як у тебе справи?
-Добре,а у тебе як?
-Добре,мені потрібно у магазин,давай сходимо разом!?
-Давай,все ж таки ти найкраща моя подруга!