У мене є кішка. Кличуть її Сюзанна. Вона вже доросла кішка, їй біля двох років. У неї темно-сіра спинка, рожевий животик, шийка темно-рожева, носик чорненький, вуси довгі, хвостик димчастий. Наша Сюзи - незвичайна кішка, у неї небагато приплющений ніс і дуже довга вовна. Мама говорить, що вона перської породи. Кішка любить лежати на телевізорі й дивитися у вікно. Іноді Сюзи лежить на підвіконні, повісивши лапу на фіранку, і спить. Іноді вона любить пограти з паперовим мячиком або моїми ногами. Більше всіх вона любить маму!
Для пташки кожна мандрівка на чужину - це нелегка справа. Але іноді розлучитися з домівкою змушує люта та холодна зима. Сподіваючись на швидке повернення і лекгий політ, кожної осені птахи відлітають у вирій. Їх тужливе прощання з Батьківщиною не залишає байдужим жодне серце... Та при весь сум, нове місце здалося напрочуд гарним і теплим. Пташки вражені багатою поживою вже починають забувати рідне небо. Кожен день нове місто, нові краєвиди... Та як би не було добре на чужині, серце рветься додому. І ось вже радісним щебетанням пташки сповіщають своє повернення додому.