Мета: - домогтися засвоєння учнями правил правопису НЕ з дієприкметниками; - сформувати уміння правильно писати Не з дієприкметниками; - збагачувати словник школярів дієприкметниками; - вчити дітей орієнтуватися в ситуації спілкування; - формувати уміння будувати діалог розгорнутими, поширеними реченнями, додержуватись правильного інтонування речень; - виховувати культуру спілкування. Тип уроку: комбінований.
ХІД УРОКУ І. Орг. момент. ІІ. Повідомлення теми уроку. ІІІ. Актуалізація опорних знань. Завдання до учнів: пригадайте, як пишеться НЕ з різними частинами мови.
ІV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу. 1. Робота з підручником: розгляд таблиці «Написання НЕ з дієприкметниками» (7; стор. 50). 2. Тренувальні вправи. Прочитати, пояснити написання НЕ з дієприкметниками. Увійшов я в сінечки, а сінечки не метені. Увійшов я в світлицю, а світлиця не топлена, діжка хліба не мішана. Лука негребена схожа на дівку нечесану. Де багато господинь, там хата не метена і каша не варена. Не хвалися піччю в нетопленій хаті. Народна творчість. Диктант з коментуванням. Я часто ночами пригадую знов дитинства сполохану казку вам, мамо, за вічну любов і щедру незміряну ласку. Схилялось над ліжком привітне чоло, дрімали натомлені оч вам, мамо, за Ваше тепло і довгі недоспані ночі. Дитинства не жду я із вирію знов, не вернеш і мамину казку Вам, мамо, за вічну любов і всю неоплачену ласку вам, літа, за хліб і сіль, за радість і невиплаканий біль. З творів Д.Луценка. Подані фразеологізми ввести до самостійно складених речень (усно). Якими частинами мови (особливими формами ) є виділені слова? Пояснити написання не.
Ділити шкуру невбитого ведмедя. Йому закон не писаний. Незбагненними шляхами (Незбагненна мудрість). 3. Розвиток зв’язного мовлення. Складання діалогів на задану тему, але для різних ситуацій спілкування. Пояснення вчителя. - Для спілкування, тобто ведення діалогу, важливо встановити контакт зі співрозмовником. Є правила, дотримання яких під час спілкування зближує людей. - Запишемо ці правила. Що б ви додали до них? Правила спілкування 1. Звучання власного імені завжди приємне людині. 2. Посмішка на обличчі – ознака позитивного налаштування співрозмовника. 3. Комплімент, «золоті слова» поліпшують стосунки. 4. Не поспішай говорити, поспішай слухати. 5. Криком дуба не зрубаєш. (З нар. творчості) Практична вправа «Умій слухати співрозмовника» Робота в парах (розподіл учнів – як сидять за партами). 1. Поверніться обличчям один до одного і протягом двох хвилин розповідайте по черзі про дієприкметник усе, що знаєте. 2. Тепер кожен перекаже те, що почув від співрозмовника.(2 хв.) 3. Обговорення: Чого бракувало вам, коли ви говорили? Що для вас було легшим: розповідати, слухати, переказувати? А що важче? 4. Висновки: що ви вже вмієте, чого ще треба вам навчитися? Практикум. Тренувальні вправи у складанні діалогів на тему «Вивчення дієприкметника»: А) Для учнів з низьким рівнем знань: складіть діалог за поданою першою реплікою: - Бабусю, ми учора на уроці української мови розглядали тему «Дієприкметник». Б) Для учнів з середнім рівнем знань: складіть діалог відповідно до мовленнєвої ситуації: спілкування з однолітками на перерві . В) Для учнів з достатнім рівнем знань: доповнити діалог розкриттям мовленнєвої ситуації – спілкування з учителем на додатковому занятті.
V. Закріплення набутих знань. 1. Поясніть правопис не з дієприкметниками: немовлених, неприречену, нерозтрачену, ненароджених, нерозгадану, не чекали, необпалену – звертати увагу на пояснювальні слова. 2. Творче завдання. Напишіть привітання своїм рідним, використовуючи дієприкметники з НЕ.
Люди завжди прагнули до творчого самовираження і самосприйняття. Неможливо вести мову про будь-яку епоху чи цивілізацію без історії мистецтва, бо воно, як і наука, завжди було їх необхідним й визначальним складовим. У кожній релігії і духовному осередку мистецтво втілювало божественну ідею, воно відображало історію держави, додавало величі творінням будівничих і славило головних героїв. Міста залишилися б лише безликим румовищем побутування і роботи, коли б не їхні своєрідні, неповторні образи, створені польотами творчих фантазій художників. Відносини між містами, регіонами, країнами, континентами не були б такими цікавими, жвавими і плідними, якби мистецтво не виступало засобом зв’язків та обміну. 3 епохи в епоху творчість поставала загадкою людської діяльності, її ідеальним результатом. Митців завжди вважали носіями натхнення, деміургами, творіннями землі та посланцями неба. Творці завжди становили своєрідну касту. Влада потребувала уяви великих митців, їх здатності фантазувати і мріяти. Перікл доручив Фідію будівництво і скульптурне оформлення Парфенону, який мав постати втіленою ідеєю єдності еллінських народів. Ватикан долучив Браманте, Рафаеля, Сангалло, Мікеланджело, пізніше Берніні до спорудження собору св. Петра. Очевидно, від цих художників, як і від багатьох інших, які творили до них і в прийдешньому, потрібні були не урочисте возвеличення й улещування влади, а зриме, переконливе втілення її доктрини.
Образотворче мистецтво впливає на людину за до зображень, як поезія — словом, а музика — звуками. Чому в усіх країнах світу в усі часи релігійні та політичні верхівки використовували творчість митців? Потужний ідеологічний вплив мистецтва пояснює інтерес до нього з боку влади, що обертається й негативними наслідками. Так, давньоримське монументальне мистецтво прагнуло передусім до зримого втілення авторитету держави. Середньовічне вчення було спрямоване на утвердження релігійних істин. Мистецтво, що визнавалося товаром і одночасно незаперечними цінностями, виступало також як бажаний військовий трофей: Стародавній Рим привласнював мистецтво переможених народів, насамперед Стародавньої Греції; Наполеон і Гітлер грабували всі окуповані ними країни; європейські держави «звільнили» народи в колоніях, що належали їм, від мистецтва предків, позбавивши їх таким чином духовної спадщини.
Уже за часів античності і на Заході і на Сході художню творчість коментували й описували історики і хроністи. Починаючи з XV століття, передовсім в Італії, започатковується художня критика з метою вивчення загальних і характерних особливостей творів мистецтва — майбутній культурологічний фундамент художньої творчості. У XVIII столітті у зв’язку з надходженням на ринки антикваріату в середовищі нової клієнтури — представників багатої буржуазії — сформувалася нова категорія експертів і знавців. Засумнівавшись у достовірності деяких стародавніх раритетів, вони створили напрямок, заснований на безпосередньому аналізі твору. Інші мистецтвознавці мали на меті визначення концептуального, ідеологічного або релігійного змісту. Сучасна критика відмовляється вважати мистецтво цілковито як плід натхнення і непередбачуваного творчого пориву, наполягаючи на тому, що воно завжди і всюди безпосередньо пов’язане з розвитком суспільства та його культурою. Антропологія довела, що цей підхід виправданий також стосовно первісного суспільства.
Світову художню спадщину неможливо уявити без мистецьких надбань Київської Русі. Стародавня Русь ввібрала в себе і візантійську культуру, і західну, і скандинавську, і культуру південних сусідів-кочівників. У 988 р. Київська Русь прийняла християнство в його візантійському варіанті. Разом з релігією вона успадковувала від Візантії і художні традиції, однією з яких була оздоба храмів розписами та іконами. Стиль живопису змінювався з плином часу, але художні столітні традиції іконопису збереглися і дотепер. Спочатку майстрів-іконописців за з-за кордону (найчастіше з Греції), іноді звідти привозили і самі ікони. Русь сприйняла архітектурну форму християнського храму. Софія Київська споруджена в 1037 р. у період князювання Ярослава Мудрого. Окрасою цього храму стали мозаїки (як-от знаменита «Оранта») та фрески (близько 2000 м2) — роботи візантійських та місцевих майстрів.
Дивлячись на історію людства, ми можемо зробити впевнений висновок, що мистецтво завжди відігравало важливу роль у житті суспільства і було показником його самосприйняття та відмінності від тваринного світу.
А
Объяснение:
А, не есть фразеологизмом