С деепричастным оборотом:
1. Я слушал учителя, временами задавая вопросы.
2. Указывая на памятник, экскурсовод рассказывал историю.
3. Я лёг спать, сходив в душ.
4. Мама готовила обед, одновременно слушая радио.
5. Лена, заботясь обо мне мне с учёбой.
6. Не смотря на окружающие предметы, она неслась по полосе.
7. Она придумала сюжет для целого рассказа, сидя в самолёте.
8. Жаль что он не успел это записать, спеша на прогулку.
9. Я побежал в школу, дожёвывая завтрак.
10. Учитель, строго посмотрев на меня, сказал прийти на пересдачу.
С причастным оборотом:
1. Построенный недавно дом красовался на вершине холма.
2. Недалеко отсюда живёт мой друг, учащийся со мной в одном классе.
3. Я очень люблю пироги, приготовленные моей мамой.
4. Гости, приехавшие к нам два дня назад, сегодня уезжают в Карелию.
5. Осенние деревья, пестрящие всеми тёплыми цветами, прекрасны.
6. Он стоял и сжимал в руке цветы, сорванные им сегодня утром.
7. Голубое небо, раскинувшееся над нашими головами, было невероятного яркого цвета.
8. Свадьба, обрадовавшая родственников, отмечалась роскошно.
9. Он простил мне мой проступок, камнем лежавший у меня на душе.
10. Природа, чарующая своим величием, проявила себя в этом лесу особенно.
У мене талант (бугага) до приготування їжі проявився в 10 або 11 років. Мені здається, від безвиході. У те літо мене відправляли до бабусі на дачу. Всього на тиждень або два, я більше ніколи не витримувала без батьків. А моя бабуля готувала досить посередньо. Вона могла взагалі забути про їжу, копаючись на грядках або дати мені на обід малинки з молочком. А я любила М'ЯСО. Завжди. Ну і додатково, бабуля дуже любила пріпахать всіх до садово-дачних робіт, що я не виносила до тремтіння. Тому, відправляючись до неї, я придумала, що мій обов'язок буде - готувати нам є. По дорозі тато купив мені кулінарну книжку, чомусь про польську кухню, і я почала по ній готувати. Не всі експерименти, звичайно, були вдалими. Але слава богу, ні бабуся, ні батьки, ніколи не викидали мою їжу. І навіть нічим не висловлювали свого невдоволення. Я ж, натхненна, жерла все, що приготую. Я готувала там мінімум два рази на день (на сніданок по колишньому бабуся давала мені малинку з молоком). І пізнала безліч базових правил. І чомусь навчилася готувати рівно дві з половиною порції (щоб поїсти вдвох і добавка!)
Правилами досі користуюся, а товку вважаю - найприємнішою і легкою домашньою обов'язком. І головне, приготувавши обід, можна вже не прибиратися - борги перед суспільством виконані))
загалом, у мене склалося кілька факторів: по-перше, я дуже любила смачну їжу - у мене мама дуже добре готує. По-друге, обставини. У третіх, непереносимість якихось інших обов'язково-побутових занять, і найголовніше - прихильне сприйняття моїх експериментів близькими. Взагалі, мені здається, що люблячі готувати - це в першу чергу люблячі є. А любов до їжі з'являється (або не з'являється) у самому ранньому віці, коли тебе або змушують жерти кашу, або дають вибір - є зараз чи поїсти пізніше.