Журналіст: Добрий День, Миколо Павлович! Дуже вдячна за те, що ви згодились дати невеличке інтерв’ю. Я не буду торкатися вашої політичної кар’єри та професійної діяльності, а запропоную лише декілька запитань, відповіді на які дуже цікавлять ваших, Микола Павлович, прихильників. Тож, перше питання: Які міста, зокрема, в нашій країні Вам найбільше подобаються?
М. П.: Як-то кажуть: «Там, де я ще не був». Місто, яке мені подобається з самого дитинства – це Київ. А ще мені подобаються невеличкі українські міста, перебуваючи в яких я отримую душевний покій та дійсно відпочиваю.
Журналіст: Яку кухню любите?
М. П.: Звісно, рідну, українську! Особливо борщ та вареники з вишнями.
Журналіст: Хто ж, на Вашу думку, кращий кухар – чоловік чи жінка?
М. П.: Це вже доведено часом, що чоловік. Бо перетворити приготування їжі на мистецтво може лише чоловік. За винятком сім’ї. Але для щоденного приготування їжі – це все ж таки жінка. Лише жінки, за що ми їм дякуємо, готові витримати усю цю буденність. Це ж можна з голоду померти, якщо чоловік буде готувати! Спробуйте самі… (Микола Павлович сміється).
Журналіст: Вас, Миколо Павлович, називають епатажною особистістю. А який Ви з друзями, зокрема у сім’ї?
М. П.: Я не вважаю себе епатажною людиною. Та, на мій жаль, я ніколи не був і романтиком. Квіти дружині не часто дарую, та іноді намагаюсь зробити якусь приємну романтичну несподіванку.
Журналіст: Чи збігаються Ваші з дружиною погляди на виховання сина?
М. П.: Повністю збігаються. Але моя участь у цьому важливому процесі мізерна через брак часу. Уявляєте, він іноді може видати таке, що диву даєшся, наприклад, «не порушуйте мої конституційні права!».
Журналіст: Що Вам подобається, а що не подобається в людях?
М. П.: Найбільше мені не подобається чванство. Коли людина некомпетентна, немудра, або ще гірше – зовсім тупа – це найбільше мені не подобається. Причому це не тільки неприйняття моральне і психічне, а навіть фізичне. Але я ненавиджу цих людей без жодної агресії ззовні.
Журналіст: Яка література Вам подобається?
М. П.: Найбільш усього – класичні українські і російські літературні твори та поезії.
Журналіст: Скількома мовами ви розмовляєте?
М. П.: Українською, російською, польською, інколи англійською. Італійську мову, на відміну від англійської, знаю набагато краще, але користуюсь нею дуже рідко.
Журналіст: А яка музика грає у Вас в машині?
М. П.: Віддаю перевагу сучасній легкій естрадній музиці та класичним творам, знову ж, у сучасній обробці. Така музика не відволікає від дороги.
Журналіст: А як Ви вирішуєте життєві труднощі?
М. П.: Частіш усього залишаюся один на один з собою. Це дурниці, коли кажуть – розкажи, поділися, зніми тягар і тобі полегшає. Мені від цього не стає легше. Я дивлюся телевізор, слухаю музику або надаю перевагу повному абстрагуванню. І рішення приходить само собою.
Журналіст: Які у вас, Миколо Павлович, плани на найближче майбутнє?
М. П.: Великих планів не має, а маленькі ви побачите самі, бо я завжди на виду.
Журналіст: Дуже Вам дякую за цю цікаву розмову. Успіхів Вам і до побачення.
М. П.: І Вам до побачення!
2.Онук щойно приїхав до бабусі на гостину.
- Привіт, бабусю! Я так сумував!
- Привіт - привіт, онучку. Я також за тобою дуже сумувала! Ну, розповідай, що нового?
- Ой, бабусю, всього й не розкажеш! Я ходив до друга на день народження, прочитав три нові книжки, мама купила мені іграшку - зеленого динозавра...
- Ну звісно, на іграшки в тебе час завжди знайдеться! А як навчання?
- Не повіриш! Позавчора отримав за контрольну з української мови десять балів! До дванадцяти трохи не дотягнув...
- Не сумуй тільки! Хочеш, я тобі подарую таку книжку, яка до підтягнути мову?
- Ну... Звісно хочу! Показуй!
- Правильно, вік учись! Ось, тримай.
- Дуже дякую, бабуню!
Лізти на рожен - обминати гострі кути
махнути рукою - витрачати порох
милити шию - співати дифірамби
душі не чути - мати зуба
дерти кирпу - валятися в ногах
розпускати губу - прикусити язика
ламати хребта - бити байдики
хоч проти шерсті гладь - пальця в рот не клади