До якої групи належать виділені слова:
Бувало - на порядок викладу думок.
Може - невпевненість.
Здається - також невпевненість.
За словами Сергійка - на джерело інформації.
Мабуть - невпевненість.
Пояснюю розділові знаки: вставні слова виділяємо комами з обох боків, але якщо вставне слово стоїть на ПОЧАТКУ речення то ставимо кому після нього, а якщо стоїть в кінці, то перед ним кому.
Три речення із вставними словами, які належать до різних груп - 1. Мабуть, піду у бібліотеку і візьму книжку. 2. На щастя, сьогодні гарна погода. 3. Кажуть наша мова наймилозвучніша.
Я жителька дивно красивою країни - України. Золотисті пшеничні поля і безхмарне блакитне небо стали її вічними символами. Різноманітна природа не може залишити байдужим жодного жителя і гостя цієї країни.
На території України знаходиться безліч неповторних водойм, які притягують погляд. Серед них велична річка Дніпро, в честь якої писали свої твори відомі художники слова. На її берегах приємно відпочити і скупатися річним спекотним днем. Чорне і Азовське моря ніжно омивають володіння країни, даруючи їй свіжий і злегка солоний аромат. А сріблясті чайки кружляють над цими водами в пошуках здобичі, не знаючи, що дарують цього світу красу.
Природа Криму таїть в собі неперевершені гори і вершини, вражаючі водоспади і озера, неповторні дерева і квіти. Таємничі гори Карпат заворожують погляд своєю величчю і красою. Неможливо не оцінити цю розкіш і досконалість природних творінь. У цих місцях зникають всі нагальні людські проблеми, які здаються мізерними і зовсім не важливими. Душа насолоджується і відпочиває в таких місцях, а думки очищаються і заряджаються природною енергією.
І це тільки відомі курорти. А скільки незвіданих куточків природи на Україні, куди практично не ступала нога людини. Де ваблять незаймані луки, кришталево чисті озера і круті береги. Але все це лише зовнішня оболонка мого рідного краю. Такий мені представлялася моя батьківщина в далекому дитинстві. А що сьогодні відбулося з цієї казковою країною?
Неможливо зараз спокійно дивитися на те, як улюблений і рідний край повільно гине, не витримуючи шкідливих викидів в атмосферу. Кожен куточок країни задихається від забруднень, вироблених численними заводами і автотранспортом. А природа адже має душу, вона все це відчуває і пропускає через себе. Вона втомилася боротися, так як вже не в силах зупинити цей глобальний процес.
Боляче дивитися на забруднені водойми, в яких більше не можна купатися. Важко бачити увядающие рослини, яким не вистачає кисню. І навіть деколи здається, що могутні гори повільно тануть від цієї напасті. А найстрашніше розуміти, що навіть повітря, яким ми дихаємо, тепер став отруйним.
Дитячі майданчики, які раніше так радували малюків і дарували дорослим їх безтурботний дзвінкий сміх, тепер перетворилися в стоянки або заправки для машин. Палаци культури масово закриваються і перетворюються в офіси і торгові площі. Підростаючому поколінню ніде проводити дозвілля і вони поневіряються без діла по вмираючим вулицях своїх міст. А адже в них наше майбутнє, наша надія на краще життя, яка з кожним роком розчиняється з болем в серці.
Як боротися з усім цим? Як пояснити людям, що разом з природою повільно гинемо і ми? Але кого це цікавить, якщо все це є невичерпним джерелом доходу. Ні, я вірю, що життя зміниться на краще. Моя батьківщина знову повстане і засяє новими фарбами. І я не залишу Україну в скрутну хвилину і буду боротися за її безхмарне майбутнє. А поки я лише уві сні знову опиняюся в тій чарівній країні, яка дарувала мені щастя і нічого не просила натомість.