Закінчилася холодна зима. Поступово природа починає прокидатися. Першими прикметами початку весни – це горобці що плещуться в щойно калюжі, яка щойно розмерзлась. Вони весело цвірінькають та кумедно розмахують крилами. Повітря починає пахнути весною.
Сонечко вже починає пригрівати, і на деревах наливаються бруньки. В самих затишних куточках саду на проталинах пробивається зелена травичка. Незабаром прийде тепло і весь сніг розтане. Земля вкриється зеленою травою та першими весняними квітами. Сонечко з кожним днем пригріває все тепліше і піднімається вище над горизонтом. День стає довшим і все частіше сонячним та по-весняному теплим.
З початком весни прокидається не тільки природа. Настрій у кожної людини теж покращується. Після морозної зими хочеться більше яскравого теплого сонця, довшого світового дня і менше теплих речей натягувати на себе коли ідеш на прогулянку.
На річках та водоймах починає танути крига. Пройде небагато часу і крига повністю перетвориться на воду. Риба, що зимувала на глибині річки підніматиметься нагору до сонечка.
Незабаром повернуться з вирію птахи. Першими повертаються шпаки. Останніми – стрижі, ластівки та солов’ї. Птахи повертаються та починають будувати гнізда для свого майбутнього потомства. Над садами та лісами розливається веселий гомін птахів. Пташиний спів – це ознака того що територія уже зайнята і вільних місць немає. Весна – це початок життя для багатьох пташок та тварин, адже у них з’являються малюки. Лісові мешканці також покидають свої зимові хованки та радіють весняному теплу, тому що з приходом весни їжі буде в достатку. Весна стрімко відвойовує права на природу у зими, і кожна жива істота ніби прокидається від зимової сплячки. Весна – це пробудження природи. Приємно помічати ці радісні зміни навколо.
У першому варіанті числівники у середньому та чоловічому роді, в другому - у жіночому.
Називний: вісімдесят два; вісімдесят дві.
Родовий: вісімдесяти (вісімдесятьох) двох; вісімдесяти (вісімдесятьох) двох.
Давальний: вісімдесяти (вісімдесятьом) двом; вісімдесяти́ (вісімдесятьо́м) двом.
Знахідний: вісімдесят (вісімдесятьох) два (двох); вісімдесят (вісімдесятьох) дві (двох) .
Орудний: вісімдесятьма (вісімдесятьома) двома; вісімдесятьма (вісімдесятьома) двома .
Місцевий: на/у вісімдесяти (вісімдесятьох) двох; на/у вісімдесяти (вісімдесятьох) двох.
Привіт, любий друже. Я так довго чекала твого листа, а ти не пишеш. Не знаю чому і питати не буду. Я навіть на тебе не ображаюсь, напевно справ багато... У мене теж життя кипить - справи, справи. Взагалом все чудово, та знаєш, чомусь на серці важко. Просто хочу тобі дещо розповісти...
Якими ж важливими бувають листи. Хоча б по рядочку, хоча б по слову в них було, це не так важливо. Важливо лише те, що ти комусь не байдужий, потрібний, що хтось про тебе пам!
ятає. Зазирнеш у поштову скриньку, а там вже чекає на тебе біленький, такий довгоочікуваний лист, яке ж щастя охоплює серце! Та чи часто так буває? Кожного дня, подекуди, навіть, по кілька разів, зазираєш, з надією, а там... пусто. Сумно стає, якось боляче, хоча в серці ще живе надія на "завтра". Ось завтра, завтра обов!язково його принесуть. Ось так і сподіваєшся з дня у день. Добре, коли сподівання все ж таки виправдовуються звичайнісіньким листом, а от коли ні...
Дивно… якийсь лист, якийсь шматочок паперу, змушує битися серця людей частіше. І у такі моменти вже не важливо хто ти: старенька мати чи молодий парубок, міністр чи звичайний громадянин. Ми люди, і всі ми однакові, коли чекаємо. Різниця лише в тому, що хтось все ж таки дочекався, а хтось...
Невже байдуже? Але я так не хочу вірити в те, що комусь "на іншій стороні листа" байдуже. Я вірю, що і тобі, мій друже, не байдуже. І я буду чекати, я буду дуже чекати твого листа.
Пиши мені.
Злюбовью, твій друг.