Розповім, щоб далеко не ходити, про свого діда. Зараз він сидить на чолі великого овального столу у просторій залі свого будинку. За цим столом щороку збирається його велика родина на сімейні урочистості. Діти, онуки, правнуки… Всі ми вважаємо за велику честь знаходитися в цьому домі за одним столом. Сьогодні діду виповнилося 85 років. Знаєте, він дуже гарний: високий, ставний, з абсолютно сивою, але пишною шевелюрою, яскравими синіми очима. Одягнений, як він любить, по моді: модний джемпер та дорогі джинси, замість краватки на ньому елегантна шийна хусточка, яка надає йому трохи легковажного, богемного вигляду.
Мій дід, - всі так вважають, – успішна людина. Все, що він має, заробив своїми власними зусиллями, без участі «сильної волохатої руки». Він народився у глухому далекому селі, де не було ні електрики, ні радіо, ні навіть книжок – взагалі нічого не було, окрім горя та злиднів. Батько загинув на війні, коли хлопчикові виповнилося шість років, залишивши сиротами чотирьох дітей. Напевно, зайве буде розповідати, як важко йому прийшлося у житті.
Талантів у діда особливих тоді ще не було. Та була в нього одна риса, яка й стала запорукою його життєвого успіху: працелюбність та наполегливість у досягненні своєї мрії. А мріяв тільки про одне – вивчитись. З свого Богом забутого села помандрував він до далекої незнайомої Москви. І там якимось дивом вступив до інституту. Вчитися було страшенно важко. Але здолав і науку. А потім почав працювати за фахом. Чесно працював. Він каже, що це й виявилося найскладнішим – бути завжди чесним і послідовним, ніколи не ставати на хибний шлях, приймати правильні рішення, не шкодувати себе, віддаватися обраній справі. Ось тоді й почав приходити успіх.
Отже, якщо спитати мого діда, в чому він полягає, той життєвий успіх, він вам скаже: працюй, мій друже, і не шукай легких шляхів. Все дуже просто.
1 березня
Объяснение:
Перший день весни 1 березня. Навколо пташки вертаються з вирію, розквітають кущі гілля дерев. Повітря стало більш пахучим та теплим з нотками цвіту. Більшість дітей розпочали роботу над годівничками для птахів, які прилітатимуть з теплих країв. Хлопчик Петрик був один із них. Він поїхав на вихідні до свого дідуся у село, щоб він поміг зробити годівничку. Ось настав останній день вихідних, а годівниця на останній стадії. Вечером Петрик вертався із села. Наступного дня тобиж 1 березня хлопчина Петрик разом із Татом повісили ходівницю на дерево у парку