Теза: Стереотип - це шаблон, який є необхідним у серійному виробництві, але не може бути застосованим у сфері людських стосунків чи оцінок. Сприйняття світу в рамках усталених уявлень дає спотворену картину дійсності, звужує коло можливостей людини й зводить нанівець будь-які спроби особистісного зростання.
1 аргумент. Моя думка грунтується на твердженні Арістотеля: "Жоден великий геній ніколи не існував без дотику божевілля". А божевілля - це відхилення від норми, чогось середньостатистичного. Всі відкриття в науці й мистецтві здійснені саме такими "ненормальними", які відмовилися від трафаретного мислення й спіймали Божу іскру.
Приклад з літератури. Протистояння нестандартного таланту і шаблонної посередності відтворює у романі "Диво" П.Загребельний. Самобутній геній Сивоок, порушуючи всі тогочасні закони мистецтва, творить неповторні мозаїки Софії Київської, які й сьогодні зачаровують нас. Він ігнорує правила укладання смальти, працюючи над образом Оранти, бо знаходить свій іб, який дасть кращий ефект. Міщило ж, хороший майстер, позбавлений дару власного бачення, чітко дотримується завчених методик, на його мозаїках камінці смальти ідеально підігнані, а кольори абсолютно відповідають тогочасним канонам. Коли ж до храму вривається сонце, Міщилова робота перетворюється на дзеркало, а Сивоокова Оранта виграє всіма барвами, зберігаючи чіткі контури.
Объяснение:
Народне оповідання Полтавщини
Моє мальовниче селище розташоване у звичайній для мене місцевості: нічого особливого тут не трапляється, жителі живуть звичайним життям. Але я б хотіла розповісти історію, яка трапилася зі мною влітку на День мого народження саме у моєму рідному селі. Тато на День народження подарував мені фотоапарат, а також пообіцяв взяти із собою на нічну риболовлю.
І ось наш човен пливе серединою річки. Ясна смуга світла від місяця на воді все ширшає, сяє золотим сяйвом, сягає по річці, неначе золота дорога в якийсь рай, у якесь мрійне царство. Прибувши на острів, тато поклав вудочки, поставив намет та розвів вогонь. Я від радощів фотографувала все, що мені подобалося. Ось по тихенькому стеблі повзе працьовита мурашка, на гілці співає свою пісню пташка, а на воді цвітуть гарні водяні лілії.
Аж ось заходить вечір. Кудись ховаються останні шуми і відгуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході червоне марево, а вже над ним у темряві зажевріла вечірня зоря. А місяць, що млів серед ясного неба сірою малопомітною плямою, під темним крилом ночі відразу ожив і засвітився чарівним вогнем. Мені захотілося сфотографувати цю красу. Від того, що я побачила через фотооб’єктив, у мене перехопило подих. На небі серед величезного розмаїття зірок пливла літаюча тарілка. Спочатку це була малопомітна цятка. Та чим ближче вона наближалася до острова, тим чіткіше було видно її контури. Вона виявилася геть такою, як в книжках та газетах. Я гала за її польотом, як зачарована. То була дивна казкова ніч. Коли настав ранок, мені здалося, що то все наснилося.
Повернувшись додому з татом, я на певний час забула ту чарівну ніч, але яким було моє здивування, коли, проявивши плівку, на нічному зоряному небі ми всі побачили силует літаючої тарілки. Може, то прибульці так вітали мене з Днем народження?