Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині Однаковісінько мені. Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: "Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні". Для поета рідна земля була святою, він так щиро ї любив! Але його житТєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі — "На нашій своїй землі". Та перед цими рядками є й інші: "На нашій славній Україні". З одного боку, Україна славна і наша, азіншого — все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: не вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від іїї праці може не залишитися й "малого сліду". Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що "малого сліду не покину" на Україні і що його "не пом'яне батько з сином". Навіщо ця "маска" ліричного героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача підозру щодо його щирості? На це питання я знайшов відповідь тільки тоді, коли зрозумів, що ці запевняння поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть, все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Biciмнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п'яти рядків: Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні П, окраденую збудять... Ох, не однаково мені. У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень України, окраденість у час її оновлення та відродження. Тому я з повним правом вважаю поезію "Мені однаково, чи буду..." зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду.." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо рoсійські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з Їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: ...Як Україну злії люде Присплять, лукаві, ї в огні п, окраденую, збудять... Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається:
Журнали «Дивослово», «Вивчаємо українську мову і літературу».
3. Сучасна українська літературна мова /За загальною редакцією академіка І.К.Білодіда. – К., 1973.
4. Освітні технології: Навчально-методичний посібник./О. М. Пєхота, А.З.Кіктенко. – К.: А.С.К.,2001.
5. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. – К., 2002. – 135с.
6. Сахарчук О. Застосування інтерактивних технологій на уроках.// Українська мова та література: Шкільний світ. – 2005.- Жовтень.
7. В.І Тихоша, С.О.Караман. Рідна мова. Підручник для 8 класу гімназій, ліцеїв та шкіл з поглибленим вивченням української мови.
Звеселиться пустиня та пуща,
І радітиме степ, і зацвіте, мов троянда, —
Розцвітаючи, буде цвісти та радіти,
Буде втіха також і співання,
Бо дана йому буде слава Лівану,
Пишнота Карелу й Сарону, —
Вони бачити^ славу Господа,
Велич нашого Бога!
Зміцніть руки охлялі
І підкріпіть спотикливі коліна!
Скажіть тим, що вони боязливого серця:
«Будьте міцні, не лякайтесь!
Ось ваш Бог, помста прийде,
Як Божа відплата, -
Він прийде й вас!»
Тоді-то розплющаться очі сліпим
І відчиняться вуха глухим,
Тоді буде скакати кривий, немов олень,
І буде співати безмовний язик,
Бо води в пустині заб’ють джерелом
І потоки в степу!
І місце сухе стане ставом,
А спрагнений край —
Збірником вод джерельних;
Леговище шакалів, у якім спочивали, стане
Місцем тростини й папірусу.
І буде там бита дорога та путь,
І будуть її називати: дорога свята, —
Не ходитиме нею нечистий,
І вона буде належати народові його;
Не заблудить також нерозумний,
Як буде тією дорогою йти.
Не буде там лева,
І дика звірина не піде на неї,
Не знайдеться там,
А будуть ходити лиш викуплені.
І Господні викуплені вернуться
Та до Сіону зо співом увійдуть,
І радість довічна на їхній голові!
Веселість і радість осягнуть вони,
А журба і зідхання втечуть!