Одного дня полетіла зозуля води напитися до струмка. Прилітає, а там дівчинка плаче, бо черевички загубила. І зозулі її шкода стало, думає, як до дитині.
Полетіла шукати. «А якого ж розміру вони мають бути? — подумала зозуля, —мабуть, такі, як на мої лапки».
Пішла до павука, пошила швиденько нові черевички, у нього вдягнула і полетіла до дівчинки. Але по дорозі погубила їх, бо виявилось, що вони трішки більші за її лапки. Заплакала зозуля. Шукала і не знайшла, бо вони квітами стали.
Дивиться, іде та дівчинка, смутна така. А побачивши сині квітки, стала їх рвати. Дуже зраділа дівчинка і на душі їй стало весело та добре, навіть забула про своє лихо. Зраділа і зозуля, закувала від радості тай розповіла їй історію про пошиті павуком нові черевички, які перетворилися на сині квіти.
Отака була розумниця зозуля. Якби можна, то зорі б з неба дістала, тільки б добре жилося усім людям.
З того часу, ранньої весни, на лісових галявинах, розцвітають квіти, які в народі називаються зозулині черевички.
Слова мораль, етика сприймаються в наш час неоднозначно. З одного боку, всі ми начебто розуміємо, що без моралі жити не можна. З іншого — моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: «моральний кодекс», «морально-трудове виховання», «моральна стійкість» людини-гвинтика . Чи не закладені ці нещирість і докучливість у самій природі моралі? Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що ми їх звемо моральними, — це, звісно, цікаво, важливо для кожного. Але, можливо, правий Фрідріх Ніцше, і найсуттєвіше в житті людини починається якраз «по той бік добра і зла»? Так, порядна людина має зважати на вимоги моралі. Проте хіба ж ми не бачимо, як раз у раз святкує життєві перемоги саме той, хто здатний через ці вимоги переступити? І про яку порядність може йтися на голодний шлунок? Може, високі моральні переживання — привілей тих, хто вже має достаток? А може, вся мораль
і полягає саме в тому, щоб здобувати достаток, звільняючи себе і своїх близьких від злиденності й принижень, несумісних з людською гідністю? А різні герої й альтруїсти-фанатики — чи не краще взагалі без них?
Може, й справді, щаслива та країна, котра не потребує героїв? Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаючись із проявами справжньої моральної шляхетності? З одного боку, нам твердять про пізнання добра і зла. З іншого — кому не доводилося стрічати простих і щирих людей, котрі й гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною добротою? І навпаки — високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? Втім, ставлячи всі ці запитання, ми вже занурюємося в царину етики, царину роздумів про людську моральність.