Кожен предмет українського національного одягу має свою історію. Так і звичайна сорочка. Вона, як і чимало інших оберегів, супроводжувала українця від народження до смерті.
Першу сорочку дитині обов'язково обшивали коло пазушки синім шовчиком на чисте, щасливе, присвячене Богу життя.
Дівчина повинна була подбати про свою сорочку сама. Це був тривалий шлях: від сіяння конопель до ткацтва полотна, кількаразового вибілювання і пошиття виробу. Тоді його оздоблювали, але нікому не давали вшивати візерунку, щоб добра доля не відвернулася.
Весільна сорочка була особливою. "У ній вінчаються і кінчаються", - казали люди. Тож зберігалася до смерті і більше з дня весілля не вдягалася. Не зичилася і не бралася з чужого плеча, не продавалася, хіба по смерті дарувалася. Тоді слугувала пам'яттю, а не предметом одягу.
Апостроф треба писати у слові
Б пам"яттю
Прикметником є слово
А добра
3. У реченні «Вона, як і чимало інших оберегів, супроводжувала українця від народження до смерті.» виділений фрагмент є
В вставним сполученням слів
4. Речення «Весільна сорочка була особливою» поширене
Б означенням
5.Слово «нікому» треба писати
А разом
Кожен кущик, кожен промінчик сонця. Усе це палає теплом, лагідним вітерцем , що нагадує мені про те , що я українець . Калина, верба. Ці дерева пишаються своєю національністю. Я вважаю , що всім варто відвідати цю дивовижну країну, що в майбутньому окріпне і зробить моє життя світлішим.