Український живопис XIV—XVI століть розвивався під великим впливом традицій живопису Київської Русі. Про це свідчать зміст, стиль, іконографічні та технічні особливості українського іконопису. На жаль, за браком пам’яток немає змоги простежити послідовно всі етапи становлення локальних малярських шкіл на території України в умовах феодальної роздробленості й пізніше, в період формування української народності. Наше уявлення про українське середньовічне малярство в основному базується на іконах, що збереглися на території Галичини, зокрема у деяких районах Карпат, розташованих осторонь від татарських шляхів .
В умовах жорстокого політичного та соціального гніту українське малярство XIV— XVI століть, незважаючи на свій релігійний характер, було своєрідним виразником та носієм прагнень народу в його боротьбі за своє збереження і повноцінне виявлення.
За силою художнього й поетичного виразу тогочасне українське малярство можна порівняти з усною народною творчістю. Різниця лише в тому, що в народних думах, піснях і переказах живою образною народною мовою оспівується героїчна боротьба українського народу з татарами, турками та іншими загарбниками, що спустошували країну, нівечили народ, його культуру. Тимчасом малярство, хоч і було регламентоване церковними канонами, відгукувалося на жорстоку дійсність певними, дуже узагальненими образами — символами, часто поданими у своєрідній народній інтерпретації.
Якщо за часів Київської Русі в оформленні інтер’єру культових споруд провідну роль відігравав монументально-декоративний живопис — мозаїка та стінопис, то в даний період інтенсивного розвитку набув іконопис, пов’язаний переважно з монументальними комплексами іконостасів.
Суцільна стіна іконостаса з кількома рядами поставлених у певному порядку ікон відмежовує у східній церкві вівтар від головного приміщення — нефа. Іконостас виник із стародавньої вівтарної огорожі — кам’яної або дерев’яної — ще за часів раннього християнства і набув широкого розвитку у Візантії в другій половині IX—XI столітті. У давньоруських спорудах іконостаси були невисокі, складалися з двох ярусів і не закривали мозаїчного декору вівтарної апсиди. Існує припущення, що розвиток іконостаса у висоту йшов паралельно з занепадом мозаїчної техніки, що дорого коштувала, і пов’язувався з будівництвом дерев’яних церков, де не було монументальних розписів.
Ми звикли, що доброта частіше виражається вчинками. Є деякі люди, які роблять багато хороших справ, але вкрай скупі на добрі слова. Такому скажеш а він тобі буркне у відповідь щось нерозбірливе. А добре слово, як відомо, і кішці приємно. А інший солодко говорить, який він добрий, а доброти-то від нього ніхто ніколи не бачив.
Що є доброта? Чи можемо ми сказати, що ми по-справжньому добрі? Як часто ми повинні робити добрі вчинки, щоб вважатися добрими? Раз на тиждень або щодня? Добрі ми, якщо ми годуємо птахів взимку тільки тоді, коли про це нам нагадують в газетах, і збираємо книги в дитячий будинок, коли на стіні висить оголошення? Думаю, нам варто частіше замислюватися і піклуватися про інших. Так, несучи їм добро, ми самі стаємо щасливішими.
- Доброта обов’язково повертається тому, хто її робить і має багато переваг:
- Доброта забезпечує відкритість – по відношенню до людей, подій і життя в цілому.
- Доброта дає пильність – для того, щоб помічати найкраще і відмітати найгірше.
- Доброта дає сили – для перетворення світу на краще.
- Доброта дає можливості – участі та до оточуючим людям.
- Доброта дає можливості – ставати краще самому і допомагати стати краще оточуючим людям.
- Доброта дає впевненість – у собі і в завтрашньому дні.
мы это делали,11 за все это:)
Объяснение:
Український живопис XIV—XVI століть розвивався під великим впливом традицій живопису Київської Русі. Про це свідчать зміст, стиль, іконографічні та технічні особливості українського іконопису. На жаль, за браком пам’яток немає змоги простежити послідовно всі етапи становлення локальних малярських шкіл на території України в умовах феодальної роздробленості й пізніше, в період формування української народності. Наше уявлення про українське середньовічне малярство в основному базується на іконах, що збереглися на території Галичини, зокрема у деяких районах Карпат, розташованих осторонь від татарських шляхів .
В умовах жорстокого політичного та соціального гніту українське малярство XIV— XVI століть, незважаючи на свій релігійний характер, було своєрідним виразником та носієм прагнень народу в його боротьбі за своє збереження і повноцінне виявлення.
За силою художнього й поетичного виразу тогочасне українське малярство можна порівняти з усною народною творчістю. Різниця лише в тому, що в народних думах, піснях і переказах живою образною народною мовою оспівується героїчна боротьба українського народу з татарами, турками та іншими загарбниками, що спустошували країну, нівечили народ, його культуру. Тимчасом малярство, хоч і було регламентоване церковними канонами, відгукувалося на жорстоку дійсність певними, дуже узагальненими образами — символами, часто поданими у своєрідній народній інтерпретації.
Якщо за часів Київської Русі в оформленні інтер’єру культових споруд провідну роль відігравав монументально-декоративний живопис — мозаїка та стінопис, то в даний період інтенсивного розвитку набув іконопис, пов’язаний переважно з монументальними комплексами іконостасів.
Суцільна стіна іконостаса з кількома рядами поставлених у певному порядку ікон відмежовує у східній церкві вівтар від головного приміщення — нефа. Іконостас виник із стародавньої вівтарної огорожі — кам’яної або дерев’яної — ще за часів раннього християнства і набув широкого розвитку у Візантії в другій половині IX—XI столітті. У давньоруських спорудах іконостаси були невисокі, складалися з двох ярусів і не закривали мозаїчного декору вівтарної апсиди. Існує припущення, що розвиток іконостаса у висоту йшов паралельно з занепадом мозаїчної техніки, що дорого коштувала, і пов’язувався з будівництвом дерев’яних церков, де не було монументальних розписів.