Ця розповідь від моєї матері вона справжня. Мама мені розповіла, що у моєї прабабусі, в хаті, де вона жила, був святий кут, і в ньому висіло багато ікон, які після смерті маминої прабабусі залишилися у її дочки, моєї прабабусі. Прабабуся зуміла зберегти ці ікони, незважаючи ні на що. Особливо дуже важко довелося під час війни, коли німці приходили в село. Вона їх ховала, переживала, щоб їх не знайшли і не забрали, бо дуже дорожила ними. За переказами, ці ікони з'явилися в нашому роду на весіллі, і вважалося, що вони несуть мир і добро в сім'ю. Прабабуся передала ікони своїм дітям: моїй бабусі і її братові і сестрам. Коли прабабуся була дуже старенька, вона строго наказувала своїм дітям зберігати традицію: передавати ікони у спадок своїм дітям, щоб у сім'ях був спокій і благополуччя. І так донині ми передаємо свої цінності з покоління в покоління.
Дідусеві казки коли я був маленький, я дуже любив слухати, як дідусь читає або розповідає мені казки. ніякий телевізор, ніякі мультфільми не могли зрівнятися з моїм дідусем - так цікаво він розповідав. у мого дідуся дуже приємний голос, як почуєш - заслухаєшся. у нас вдома завжди було багато книжок з казками. там були не тільки мої улюблені українські та россійські народні казки, але й казки інших народів - ійські, німецькі, румунські, китайські, індійські і навіть африканські. коли він мені їх читав, то завжди пояснював все, що я не розумів. з цих казок я довідувався, як жили та живуть люди в інших частях світу. а ще він читав мені давньогрецькі міфи та біблейні історії для дітей. навіть зараз, якщо я чогось не розумію або не знаю, я іду до дідуся, і він мені все пояснює. можно сказати, що дідусь був моїм першим вчителем, а дідусеві казки - підручниками.
