Роки йдуть, часи минають. Огляньмося навколо і подумаємо. Мені здається, що зараз ми приділяємо занадто багато уваги речам. Більш, ніж вони на те заслуговують. Де в кого вони стали майже метою життя. Чому це так?
Звичайно, кожному хочеться мати красивий одяг, елегантне взуття, чудову косметику. 1 цілком природно, що людина прагне гарно одягтися і взагалі чудово виглядати. Але... Існує одне "але" — речі ніколи не повинні посідати чільне місце в нашому житті, тому що у людини є найцінніший скарб — її душа. Я вважаю, що головне у кожного — це його внутрішній світ, його інтереси, знання, вміння. Але ще й ставлення до людей, до навчання, до роботи, а також заслуги самої людини, її самооцінка і самоаналіз.
Одна моя знайома весь час скаржиться, що в неї немає справжніх друзів. Все в неї є: і магнітофон, і косметика, і різні цікаві дрібнички. І дарує досить часто вона їх своїм знайомим. А ось друзів нема, і на душі у неї погано. Я думаю: а що вона зробила, щоб придбати друзів? Чим вона цікава? Що вміє сама? Мабуть, нічого. їй не слід думати, що людину можна зробити другом, давши їй поносити модну річ чи щось подарувавши. Друзів треба завойовувати. Не дивитись на людей з презирством. Не поводитись із ними нахабно. Не ставити себе вище за інших. Бути привітним і лагідним, поважати людей, частіше усміхатися. Тому я порадила знайомій дівчині проаналізувати свою поведінку і попрацювати над собою. Треба бути цікавою людиною. Для цього — більше читати, відвідувати різні гуртки, мати якесь хобі. І тоді, я сподіваюсь, моя знайома знайде собі справжнього друга.
Отже, я бажаю всім людям душевного багатства. Я хочу, щоб люди робили побільше добрих справ, а не були подібні до горезвісного гоголівського героя Плюшкіна — персонажа "Мертвих душ".
Хованки
Одного разу у мене на дни народженни сталася невеличка пригода. Я с друзями пишли грати у хованки. Ой весело було! Але ж увесь час шукала саме я . Обравши подругу шукачем ,уси пишли ховатися. Хто куди: Василь до шафи, Иринка пид диван, Оля за тумбочкою. А я особлива заховалась у комод та прикрилась одежею.Оскильки комод великий, а я була маленька, мене там побачити було неможливо. Через хвилини 3 усих знайшли, але не мене. Мени було смишно) Вони бигали по квартири та шукали мене, а я все лежу. ПРойшло багато часу, хвилин 20, а вони все шукають. У мене вси боки занемили, аж доки я не видчула запаху маминих духив. Я вважала що то мама мене же шукае, та ни. З*яувалося що я розлила мамини улюблени духи. Отож морока була! Все ж таки мени довелося вилизти звидти. Мама покричала на мене трошки, та й заспокоилася. А мои друзи сказали що николи не знайшли б мене.
=)