М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

До ть будь ласка переказ↓: Ми йдемо далі й далі дорогою пізнання. Опановуючи складні науки, вільно розщеплюємо атом, владно про-

никаємо в таємниці світового океану і космосу. А от пізнати самих себе нам іноді дуже нелегко...

Найбільше прикрощів завдають нам буденні невдачі, дрібні конфлікти, з яких виникають великі непорозуміння. Навіть рідні та друзі, буває, сваряться через дрібниці— і не тому, що від природи злі, незлагідні, а тому, що в кожного свій стиль поведінки, не завжди прийнятний для інших. Якщо об'єктивно проаналізувати причини таких незгод, то виявиться, що нерідко ми самі в них винні. І провина буває до смішного проста— легковажне ігнорування вимог тієї чемності, котра, як відомо, дається так дешево, а цінується так дорого і в основі якої лежить звичайнісіньке доброзичливе ставлення, до людей. Якби не ця легковажність— скількох непорозумінь і конфліктів можна було б уникнути.

Безконфліктне співжиття людей— велике мистецтво. Одначе не настільки велике, щоб ми при бажанні не змогли оволодіти ним, навчитися легко, невимушено застосовувати набуті знання у повсякденному житті.

Дехто, особливо серед молоді, сумнівається в потребі правил доброго тону, вважає, що без них наша поведінка розкутіша, природніша. Проте така думка хибна. Навіть скромна, делікатна людина, не знаючи правил етикету, може опинитися в скрутному становищі.

Життєвий досвід свідчить, що мало бути добрим, треба ще бути тактовним. Чуйність— доброта серця, тактовність— його розум. Поняття ці нерозривні, як нерозривні зміст і форма. Щоб бути тактовним завжди І всюди, треба знати основи культури поведінки. Без такого знання людина справляє враження невихованої, хоч би якою доброю вона була.

У нас одвіку склалися традиції оточувати піклуванням старших, поважати жінку, радо зустрічати гостей, вітатися з сусідами, знайомими. Чи ж розумно сумніватися в їх доцільності? Якщо ввічливість і тактовність бережуть наші нерви, здоров'я, допомагають у праці, додають нам віку— чи треба доводити їх важливість? Основні етичні принципи поведінки мають давні традиції, що беруть свої витоки із загальнолюдської культури.

Протягом свого історичного розвитку людство виробило струнку систему правил і норм культурної поведінки, які в різні часи називалися ще етикетом, правилами пристойності, манерами доброго тону. До всіх цих. правил треба ставитися так, як ми взагалі ставимося до культури минулого: все краще сприймаємо, все гірше відкидаємо.

👇
Ответ:
DeathNomberOne
DeathNomberOne
06.07.2020

Ми йдемо далі й далі дорогою пізнання. Опановуючи складні науки,а от пізнати самих себе нам іноді дуже нелегко...

Найбільше прикрощів завдають нам буденні невдачі, дрібні конфлікти, з яких виникають великі непорозуміння.

Безконфліктне співжиття людей— велике мистецтво. Одначе не настільки велике, щоб ми при бажанні не змогли оволодіти ним, навчитися легко, невимушено застосовувати набуті знання у повсякденному житті.

Життєвий досвід свідчить, що мало бути добрим, треба ще бути тактовним. Чуйність— доброта серця, тактовність— його розум. Поняття ці нерозривні, як нерозривні зміст і форма.

Щоб бути тактовним завжди І всюди, треба знати основи культури поведінки. Без такого знання людина справляє враження невихованої, хоч би якою доброю вона була.

Протягом свого історичного розвитку людство виробило струнку систему правил і норм культурної поведінки, які в різні часи називалися ще етикетом, правилами пристойності, манерами доброго тону. До всіх цих правил треба ставитися так, як ми взагалі ставимося до культури минулого: все краще сприймаємо, все гірше відкидаємо.

4,4(85 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
7Alsu
7Alsu
06.07.2020

Паша зауважує з деяким розчаруванням, що на нього ніхто не звертає уваги ,що всі, хто може стояти при вікнах визирають у білий Світ, ніби забігли сюди з вулиці від дощу й тепер зазирають у небеса, чекаючи, коли дощ нарешті мине.

Паша - імен., зауважує- дієсл., з - частка, деякими -прикм., розчаруванням - імен., що-сполучник, на-спол, нього- займ, ніхто-займ, не-спол, звертає-дієсл., уваги- імен., що-спол., всі-займ., хто-займ., може - частка, стояти-дієсл, при - прийм., вікнах-імен., ніби-частка, забігли-дієсл., сюди-? ,з - прийм., вулиці- імен., від - прийм., дощу - імен., й - частка, тепер - ?.зазирають - дієсл., у - приєм., небеса - імен., чекаючи - дієсл(дієприкметник), коли - прийм., дощ-імен., нарешті -частка, мине - дієсл.

4,8(38 оценок)
Ответ:
daryamelikhova
daryamelikhova
06.07.2020
Водій автобусаЯ не пам’ятаю, коли сів в цей автобус, але у ньому багато пасажирів. Значить, всі вони кудись їдуть. У мене сидяче місце біля вікна, мені пощастило!. Все-таки можна спокійно відвернутися від салону гати за полями, деревами, селами, які миготять у вікні. Коло мене чотири сумки. Дивно, якщо я не пам’ятаю, як я сів у автобус, звідки мені знати, що сумки мої. Просто таке відчуття. Також я знаю, на якій зупинці мені потрібно сходити, хоча куди потім іти не знаю - потім видно буде. Ми наближаємось до моєї зупинки. Я нахиляюся до сумок, одразу бачу дві, а дві інші не можу знайти. Я беру ті, що знайшов, просуваюсь до виходу, виношу сумки і ставлю на землю водія зачекати, поки знайду ще дві. Повертаюсь і ретельно шукаю, та все ж не знаходжу. Ми їдемо далі. Людей стає менше. Я ще раз приймаюсь за пошуки, хоч і розумію: не знайти. Людей в автобусі майже нема, а може й зовсім нема, бо впродовж усього шляху я не бачив їх облич, лише розмиті постаті. Я водія зупинитись. Кажу йому, що загубив сумки і говорю, що прийду ще запитати, чи знайшлись. Він мені розповідає, куди звертатись, але я не можу зрозуміти сказаної ним фрази. Я запитую: “Мені туди йти?”, показуючи рукою в той бік, звідки, як мені здається, ми приїхали. Він говорить, але я знову не розумію відповіді. Я йду туди, куди тільки-що показував рукою. Ми зупинилися на околиці якогось села, я йду в протилежний бік. Іду по узбіччю дороги, по обидва боки лісосмуги, за ними поля пшениці. Вечоріє. “Людина -- істота помилок, - думаю я, - "Мабуть, я був близько до останньої зупинки (людей же майже не було) і ми могли б з водієм зразу ж оглянути ввесь салон автобуса”. Дорога губиться в далині. Іду довго. На поля опустились сутінки. Несподівано мене наздоганяє легкова машина і зупиняється поруч. “А до цього ж повз мене не проїжджала жодна -- ось чому несподівано!” “Підвезти?”,-- чую голос. Пильно вдивляюся в постать за кермом -- це водій автобуса. Опускаю очі на свої руки: вони вільні, вони вже не обтяжені ношею. Я сідаю в машину…
4,4(17 оценок)
Новые ответы от MOGZ: Українська мова
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ